Я часто чую розмови про те, що люди стали бездушними та черствими, як бракований буханець хліба. Та, якщо чесно, я й сама про це думала.
Але днями стався випадок, який відродив у мені віру в добро та людяність.
Увечері ми з чоловіком поверталися машиною з дачі і зупинилися на пішохідному переході. Ліва смуга. Вулиця широка і машини стояли аж у три ряди.
— Дивись, — штовхнув мене чоловік і вказав на новеньку Вольво, що прилаштувалася праворуч від нас. – Ось де клас!
— Красуня, — підтакнула йому я і подивилася вперед.
По зебрі йшла молода жінка. Попереду, у неї в ерго-рюкзаку, малюк. В одній руці, сумка, а в іншій ручка маленької дівчинки.
Дитині рочки три, не більше. Величезний бант на голові дівчинки, був схожий на небаченої краси метелика, привернув мою увагу і я навіть не зрозуміла, що сталося.
А сталося те, що коли жінка вийшла на третій ряд, то навіть не помітила, що по ньому мчить якийсь божевільний, який навіть не знає про існування гальм.
Далі Події відбувались блискавично. Чоловік каже, що не встиг ні злякатися, ні щось зрозуміти. Водій Вольво різко рвонув управо та закрив собою маму з малюками.
Поталанило всім! Шумахер, все ж таки згадав про існування гальм і встиг зупинитися.
Жінка, зрозумівши, чого вона зараз уникла, схопила дівчинку та почала плакати. До неї підбіг водій Вольво, а машини, що стояли поруч із переходом, засигналили.
Як сказав чоловік — це було на честь водія іномарки.
Ми не зупинились, бо допомога так нікому й не знадобилася..
Ми їхали додому, а я сиділа і думала: «Чи змогла б я так благородно вчинити?»
Напевно ні. А ось той чоловік — зміг.
І, швидше за все, він не чекав ні почестей, ні нагород…
Фото ілюстративне.
