Мою подругу звати Софія і ми дружили з дитинства, все як по класиці, гарна і не дуже. Софія була дуже гарною – очі величезні, зелені, волосся русяве, гарна фігура. А я худорлява з величезними окулярами, за якими я ховалася від світу. Софія часто використовувала мене, коли не хотіла з хлопцем іти додому, говорила, мовляв, Ірину треба провести, а у неї тато строгий то трбе до 10 бути вдома. Коли ж хлопець їй подобався, то вона просила мене збрехати її мамі, що я теж була з нею допізна, хоча я праведним сном хропіла вдома.
Ніхто не розумів, чому ми дружимо, але я думаю, що просто хотіла бути на неї схожою – веселою, легкою і гарною, а ще ми сусідили.
Наші шляхи вперше розійшлися, коли я поїхала на навчання в інше місто, а вона ще в інше. Ми ще зустрічалися на свята та святкували дні народження одна одної.
Далі раптово Софія вийшла заміж за відверто поганого хлопця, я не розуміла, чому вона так вчинила, бо вона вартувала кращого:
– Нащо він тобі здався? Нічого за душею не має та ще й випиває.
– Що ти розумієш? Ми любимо один одного. От сама полюбиш і тоді поговоримо.
Поки я закінчила навчання, то вона вже з тим чоловіком розійшлася і у неї залишився син та така ж згубна звичка, як у чоловіка. Покрутилася вона та зрозуміла, що дитину на щось підіймати треба, тому подалася за кордон, час від часу приїжджала додому і ми бачилися.
Далі я вийшла заміж і через якийсь час почула, що й вона вийшла заміж за іноземця, але мені нічого не сказала. Я її привітала через соціальні мережі і ми почали отак спілкуватися. Вона забрала сина в нову родину і через якийсь час привела на світ ще одного.
Чоловік у неї був відверто негаpний, але я їй вже нічого не говорила, бо думала, що у нього гарне ставлення до неї, чи він заможний. Ну мусило щось бути аби вона його вибрала, не за громадянство вона ж вийшла заміж.
Пройшло ще років сім або й більше, як вона мені почала на свого іноземця жалітися – грошей нема, житла власного нема, він сидить вдома і відрощує пивне черевце.
– Мені багато чоловіків пише, яка я гарна і знаєш, що я готова їхати в іншу країну, лиш би відчути себе щасливою. Я вже втомилася від такого життя, – казала вона.
І ось в мережі мені вибило нові розповіді Софії – вона виставила фото з цілунками та інші, де вони явно не в адекватному стані.
Я їй написала, щоб вона схаменулася, бо мало, що буває в житті, але це на загал не треба виставляти, тим більше, що ти не дружина для цього чоловіка. І тут вона мене забанила без ніяких пояснень та коментарів.
Я була в шоці! Отак ні з того, ні з сього забанити мене, подругу, яка ніколи їй нічого поганого не зробила.
Напевно, єдину людину з минулого, яка доброї про неї думки, адже не всі наші спільні знайомі оцінили її одруження-розлучення позитивно.
Але навіть не це мене заділо. Вона мене проміняла на якісь штани, які вона викине через місяць, я розумію, що я далеко, але життя теж довге, сподіваюся.
А найсмішніше, що вже пів року вона не пише мені і не телефонує, а фото з тим чоловіком вона видалила і, очевидно, вже не разом.
Знаєте, пам’ять стирає все і згадки про неї теж, але, коли проходиш знайомими стежками, то згадуєш, і про ту веселу дівчинку, і якісь радісні моменти… Дивно, що вона до цього так не ставиться.
Фото Ярослава Романюка.
