Так, красива моя подруга дуже, але ж розум – не її сильна сторона, тому й треба було мені вчинити так.
Ми з Ольгою здружилися в інституті і всі ці роки дружимо. В нашій парі я була тієї невиразною подругою, зате розумною. Я ще з сім’ї зрозуміла, що не хочу всіма силами добиватися чоловіка, а потім все життя йому догоджати аби втримати.
Так чинила моя мама. Я пішла зовнішністю в неї, а вона вирішила, що її обранцем має стати найкрасивіший хлопець на потоці. Що вона лише не робила аби йому сподобатися і таки добилася свого – вони одружилися і на світ з’явилися ми з братом.
Але у нас не було мами. мама вся була розчинена в татові, виконувала кожен його каприз, догоджала, як тільки могла. Сама кожного дня наводила такий марафет, наче й неї ювілей, тримає фігуру й досі. А тато якось ті над зусилля сприймав як належне і не мав ні в чому клопоту. Навіть з нами він поводився так, наче ми йому теж маємо догоджати гарними оцінками і поведінкою і не завдавати ніякого клопоту.
Тому я вирішила, що не буду так чинити ніколи, якщо я не вдалася вродою, то маю розум і ним я користуюся. І ось тепер з подругою довелося використати його на повну.
Справа в тому, що Ольга вчинила так, як моя мама – побачила хлопця і вирішила, що він буде її, а там далі – то якось буде.
І ось вони прибігла до мене і каже, що щось не так, бо почав Толик затримуватися, каже, що роботи багато.
– Ага, багато роботи, а сам те й робить, що в спортзал записався, в ті барбершопи бігає! Він навіть манікюр зробив!
– Ого, – в мене очі стали круглі, бо цього я точно Толику не радила.
– Так, а ти кажеш, не має. Для кого він так старається?
– А ти його спитай прямо, – кажу Ользі.
– Ага, прямо, а він одразу й скаже, що має і від мене йде після стількох років?
– Ну. тоді його треба приманити додому.
– Як це приманити?
– Ну отак: приготуй йому те, що він любить, розпитай, як у нього справи, гарно одягнися, прихорошися…
– Ага, він там з кимось крутить, а я буду йому догоджати?!
– Ольго, якщо все вдасться, то він буде крутити лише з тобою.
– Справді?, – подруга задумалася, – То я маю вести себе так, як ми тільки починали жити разом?
– Саме так – йди.
– Дякую, ти справжня подруга!, – чмокнула вона мене в щоку і побігла.
І ось тут я взяла телефон та набрала Толика:
– Якщо все вдасться, то з тебе великий могорич!
– Дякую! Тільки б все вдалося, – запевнив мене той.
Через два тижні прибігла Ольга, її було не впізнати: очі сяють, зачіска нова, посвіжіла.
– Ти собі не уявляєш, що Толик мені запропонував! Ми їдемо в санаторій на два тижні і ніякої любки й близько нема! Ми наче ті молодята! З роботи приходить вчасно, все хвалить, квіти приносить і про обов’язок не забуває! Дякую тобі! Ти справжня подруга.
Я скоромно промовчала на правду. Ольга побігла, а я набрала Толика:
– Тільки не думай мені води мінеральної привезти.
– І води також! Дякую, що врятувала мій шлюб. Якби не ти, то не знаю, що й робив би…
Так, так, саме Толик мені першим зателефонував і сказав, що не знає, як вже Ользі натякнути, що вона його дружина, а то за серіалами та напівфабрикатами вона забула, що має чоловіка, який хоче тепла і ласки. Вдома ходить будь-як, те й робить, що перед телевізором жує, а чи є він вдома чи ні – то таке, головне аби гроші приносив і в тумбочку клав.
От я й придумала цю авантюру, але про манікюр – то вже Толик перебрав, а ви як гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
