– Досить мені жалітися годинами на свого чоловіка – розлучайся і зеконом мій час, якщо свого не шкода!
Не знаю, я думала. Що дружба в тому й полягає аби один одному розказувати свої жалі, набиратися сили в підтримці і далі вертатися до чоловіка, коли злість зігнала в іншому місці, доброю і веселою.
І я дружу з нею вже роки! Разом вчилися, ходили один до одної на весілля, гуляли з дітьми.
Шлюб один одної ми знаємо на зубок – коли чоловік пропустив першу річницю, коли не прийшов вчасно з роботи, коли в дитини була температура, який одяг вернула в крамницю, бо не підійшов, які страви вдаються найкраще, а які й пробувати не варто. Абсолютно все знаємо й про смаки чоловіків одна одної.
Що її Олег годинами сидить в клозеті, його здуває від кефіру і стає його не надовго.
А мій любить зазирати по каструлях і сто разів відкривати холодильник, що мене так виводить з рівноваги, що… І його теж стає не надовго.
Ми кожного дня зідзвонювалися і все одно мали про що поговорити!
Я не знаю, що її вкусило і вона таки подала на розлучення. Ну звісно знаю – в Олега знайшлася на роботі любка.
Вона мені розказувала і вся аж зчорніла зсередини. Знаєте. Я думаю, що якби вона мені так відверто про це все не говорила і не обзивала його останніми словами, то й не розійшлася б з ним, а пробачила, як тисячі з нас пробачають.
А та розгонорувалася, а потім – бери і йди виконуй, чи так вже він без тебе й пропаде. Олег пішов жити до любки, а вона з дітьми лишилася в квартирі і відтоді почалося – вона просто очікує, що я так само вчиню!
Мало мені не прямим текстом це каже. От наприклад, я кажу, що чоловік мало заробляє і нікуди не хоче їхати аби ми в рази покращили своє становище, зате їсть, мов десятеро косарів.
А вона мені:
– То кидай його, бо судячи з розходів, його абсолютно нема за що годувати…
Або я їй розказую, що знайшла його переписку з якоюсь жінкою і вона доволі недвозначна. А вона мені:
– Кидай перша, бо дуже неприємно дізнатися, що ти була такою сліпою…
Але я не хочу кидати свого чоловіка. Так, я постійно на нього жаліюся, але хто так не робить? Це такий ритуал – приходиш до подруги і за келишком розповідаєш про свої негаразди, а вона про свої. І тоді ви вертаєтеся додому з думкою, що не все у вас так погано, а он у неї яка ситуація і нічого, живе. Отак це працює!
А недавно вона мене взагалі ошелешила.
Я довго до неї не телефонувала, бо ви ж розумієте чого, а вона:
– А чого ти мені тепер не телефонуєш? Боїшся, що я твого пузаня вкраду? Вже подруга тобі не потрібна?
Я почала запевняти, що це не так, але по-правді, мені потрібна моя стара подруга, а не така. І я їй про це сказала:
– Знаєш, при Олегові з тобою було про що нормально поговорити. А тепер тобі що не слово скажи, то в тебе одна відповідь – кидай чоловіка.
– А чого ж не кидати, якщо ти на нього жалієшся?
– Щоб потім стати такою як ти?
І все, вона більше до мене не телефонує, а коли бачить на вулиці, то переходить на іншу сторону. Я не розумію, чом вона так зі мною чинить і як все поставити на свої місця, на свої старі місця?
Якби вона попросила, то я б і з Олегом поговорила, щоб їх помирити, але вона ж горда…
І для кого ото гордою бути? Люди поговорять і забудуть, бо завжди є хтось, хто ще гірше нагрішить. А ти собі живи і все.
Фото Ярослава Романюка.
