fbpx
Історії з життя
Подруги по-різному поставилися до Івана. Одні називали його телепнем, а мене – наївною дівчиною, яка втратила останній розум, інші стверджували, що мені невимовно пощастило «підчепити теля», яке можна водити на прив’язі. Але всі одностайно зійшлися в одному: Іван просто неймовірний добряга, ось тільки одягнути його не завадило б і трохи «обтесати», інакше ну ніяк він не виглядає поряд зі мною, хоча я і старша за нього на сім років

Познайомилася я з Іваном два роки тому на зупинці. Виходила з автобуса, коли хтось, грубо відштовхнувши мене, намагався в нього протиснутися. І треба ж було такому статися – саме в той момент величезний пакет з продуктами надумав розірватися по швах.

Безпорадно озирнувшись на всі боки, я зі злістю штовхнула ногою по упаковці з цукром і заплакала, дивлячись, як біла цівка швидко тече на тротуар, змішуючись з брудом.

Перехожі жалісливо озиралися на мене, співчували, але не пропонували допомоги. Я вже зневірилася зовсім, коли раптом чиясь рука обережно торкнулася мого плеча.

– Не треба плакати, дівчино, зараз ми все виправимо, – незнайомий хлопець весело підморгнув і, присівши біля мене, почав спритно збирати злощасні пакетики і упаковочки. Щось засунув в кишені, щось – під руку, навіть його зуби, яких явно не вистачало, міцно стискали великий пакет з вермішеллю.

– Мадмуажель, я готовий шлідувати жа вами! – смішно шепелявлячи, він виконав ногами хитромудрий реверанс, і я посміхнулася.

Хто знає, може, не дарма доля звела нас на зупинці, може, в ту мить, коли лопнув мій пакет, десь високо в небі зірки склалися в загадкове сузір’я удачі? Переді мною стояв звичайний хлопець миршавий в старенькій куртці з відстовбурченими кишенями, і якби я зустріла його при інших обставинах, то, напевно, байдуже пройшла б повз – до того вже непоказним здавався він зовні.

Але в той момент він був у моїх очах рятівником, майже героєм, справжнім чоловіком, що не залишили жінку в біді.

Так Іван опинився в моєму домі. Звісно, в той день я пригостила його смачним чаєм, але навіть думати не сміла, що наша дивна зустріч матиме продовження. Але через день мій герой з’явився знову. Він нерішуче топтався на порозі, не знаючи, як пояснити свій візит, а я готова була стрибати від радості…

***

Подруги по-різному поставилися до Івана. Одні називали його телепнем, а мене – наївною дівчиною, яка втратила останній розум, інші стверджували, що мені невимовно пощастило «підчепити теля», яке можна водити на прив’язі. Але всі одностайно зійшлися в одному: Іван просто неймовірний добряга, ось тільки одягнути його не завадило б і трохи «обтесати», інакше ну ніяк він не виглядає поряд зі мною, хоча я і старша за нього на сім років.

Грошей у мого обранця вистачало, але не вмів він піднести себе, вірніше, абсолютно не розумівся у тому, що називають іміджем. У цьому питанні Іван повністю поклався на мене, а я взялася за справу так завзято, що результат перевершив всі очікування.

По-перше, я переконала його вставити зуби, по-друге, змінити зачіску. Раніше він зачісував своє довге попелясте волосся на проділ і це виглядало досить дивно А тепер переді мною стояв блондин зі стильною стрижкою – такий собі мачо, що зійшов з обкладинки модного журналу (до речі, «чаклувала» над ним я, так як працюю перукарем). Потім ми купили йому дещо з одягу, зайнялися манерами і вуаля: він перетворився в ЧОЛОВІКА МОЄЇ МРІЇ. І не тільки моєї…

Звісно, я продемонструвала його всім подругам. Ті ахали, дивувалися, а мене, немов Пігмаліона, розпирало від гордості – адже це я з створила диво, перетворивши скромного хлопчину в справжнього красеня. Наївна, я і не підозрювала, що сама рию собі яму…

Ми жили разом у цивільному шлюбі, я, звісно, намилуватися не могла на свого Іванка і плекала його, як могла. Встати о шостій ранку, щоб приготувати тобі сніданок, милий? Прошу! Хочеш щодня свіжу сорочку? Виперу! Тобі не подобаються ці телячі відбивні? Негайно зганяю в магазин збігаю за курочкою… Ну і все в такому дусі.

***

Прозріла я роки через півтора, з острахом усвідомивши, що поруч зі мною не добряк Ваня, а самозакоханий Нарцис, який жити не міг без жіночих компліментів з приводу своєї «чарівної зовнішності» і півдня проводить за найцікавішим заняттям – підбором краватки в тон шкарпеток. Ясна річ, що «сіру мишку», яка здійснила його перетворення, «Прекрасний Принц» тепер просто терпіти не міг. Як він потім мені сказав – лише з почуття вдячності.

Закінчилося все, як воно і повинно було закінчитися – Іван пішов до молоденької юнки з багатим татом, яка вирішила, що мати в чоловіках справжнього красеня дуже навіть престижно.

Виходить, я старалася для неї? Чи все-таки тішила своє марнославство? Маючи за плечима чималий життєвий досвід, я так захопилася перетворенням коханого, що не помітила, як змінилася і його душа.

Іноді я думаю, краще б він залишався «солоним телепнем» в потертій куртці і з зачіскою в стилі «а – ля – горщик», носив светри столітньої давності, але був тим Іваном, який стояв переді мною на зупинці, безглуздо затиснувши в зубах пакет з вермішеллю:

– Раж, два! Мадмуажель, я готовий шлідувати жа вами! Раж-два, не треба плакати!

Я і не плачу – сама винна. Треба було купувати пакет міцніший….

Врахую на майбутнє!

Автор: ВелВел.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page