fbpx
Історії з життя
Подруженція пише: «Я затримуюся на роботі. Заходи, будь як вдома, тільки Геру не буди, він зі зміни спить. Двері відкриті. Якщо не влом – закинь овочеву суміш для борщу в каструлю і кістку, я Гері борщ обіцяла. Хай поки вариться»

Є у мене подружка. Вчилися в школі в паралельних класах. Малими ще разом дивилися Сейлор-Мун. Коли стали старшими, знову ж разом бігали за Кирилом, який потім збився з шляху істинного і “обчистив” зал ігрових автоматів. Після школи, як це часто буває, наші шляхи розійшлися. І тут приходить від неї повідомлення – «приїжджай, у мене новосілля, відзначимо». Як з’ясувалося, купила двушку в якомусь ЖК «У дідька на рогах».

І ось їду я кудись в глушину, на околицю спальних районів, сама смутно уявляю де це все знаходиться, зазвичай в тих краях взагалі не буваю. Приїхала. Подруженція пише: «Я затримуюся на роботі. Заходи, будь як вдома, тільки Геру не буди, він зі зміни спить. Двері відкриті. Якщо не влом – закинь овочеву суміш для борщу в каструлю і кістку, я Гері борщ обіцяла. Хай поки вариться».

Окей. Заходжу, слухаю хропіння Гери. Чом час втрачати. Відкриваю холодильник, знайшла якусь стару завітрену кістку і овочеву суміш в морозилці. Але як з цього борщ варити? В суміші ні буряка, ні картоплі.

Чи то Гера у неї такий невибагливий і всяке хрючево без розмов поглинає, чи то подруженція мене таким витонченим способом запрягла борщ готувати. Взяла картопельки з ящика, нашаткувати буряка. Поставила варити справжній НОРМАЛЬНИЙ борщ. Спітніла аж вся. Приїхала Бакарді попити, називається, ага. Нічого не вдієш, сиджу, гортаю стрічку. Нарешті пише подруга.

Подруга: «Ти де?»

Я: «У тебе давно вже. Ти скоро?”

Подруга: «Я вдома!»

Я виходжу в коридор – нікого крім сплячого Гери немає. Словом, методом швидких розглядів, я розумію що помилилася чи то секцією, чи то корпусом, і перебуваю зовсім не у своєї подружки. Виходить що я вже півтори години тусуюсь в абсолютно чужій квартирі. І в кімнаті там зовсім не Гера хропе (якого я ніколи не бачила), а якийсь незрозумілий чужий чоловік…

Я вимикаю плиту і тихесенько під хропіння звалюю. Прийшла до подруги. Випили, потім поржали, звісно. А тепер уявіть емоції того мужика, коли він прокидається, а на кухні у нього незрозуміло звідки узялася каструля свіжозвареного борщу…

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page