У мене подруга займається всякими видами непотрібного рукоділля. Ліпить якісь статуетки, вишиває бісером картини, вишиває хрестиком, робить набивні іграшки та все в цьому дусі.
Непотрібним я її рукоділля називаю, тому що в результаті виходять пилозбірники, які в побуті тільки займають місце і не приносять ніякої користі.
Ну це моє особисте ставлення, я його нікому не нав’язую. Просто у себе в домі я подібний мотлох намагаюся не тримати, щоб не перетворюватися квартиру в склад пилюки.
І мене зовсім не хвилювало б захоплення подруги, якби на всі свята вона не дарувала мені щось з того, що вона зробила своїми руками.
У мене вже вистачає всяких кособоких іграшок, незграбно зроблених статуеток, без смку вишитих картин, чомусь виключно релігійного змісту.
Розставляти це по поличках і милуватися на всю цю “неземну красу”, я не збираюся, не для мене це все, не до вподоби мені.
Довелося навіть відвести окрему скриньку, в якій подарунки подруги зберігаються. Викидати не дозволяє совість, таки людина старалася.
У подруги немає проблем із грошима, вона може собі дозволити подарувати нормальний подарунок, але вважає, що близьким треба дарувати щось із частинкою своєї душі.
У неї частка душі вкладається в кожну її особливу роботу. У жодному із своїх захоплень вона не досягла якогось пристойного результату. Вироби на рівні старанної п’ятикласниці.
А дарувати звичайні подарунки їй нудно. Вона каже, що ось подарує вона мені, наприклад, гроші, я їх витрачу і потім не залишиться пам’яті про неї.
Але подивлюся я на вишиту нею картину або на зліплену фігурку, і відразу ж згадаю, хто і коли мені цей подарунок зробив.
Це точно, пригадаю, тільки навряд чи з тією ніжністю, на яку розраховує подруга. Швидше вже з роздратуванням, бо всі ці вироби мене дратують.
Річ не в тім, що я така меркантильна і вимагаю дарувати якісь дорогі подарунки, просто дратують марні пилозбірники, та ще й такої сумнівної якості.
Ось якби подруга подарувала мені теплий шарф своєї в’язки, я б його із задоволенням носила, це річ корисна. Тут жодних претензій не було б.
А так у мене стоїть ціла скринька непотребу, яку я не можу викинути, бо подруга може раптово згадати свої подарунки, попросити показати. Якщо я викину їх, вона на мене образиться.
Просила вже взагалі нічого не дарувати, але в подруги пунктик нічого не подарувати на свято вона не може. От і страждаю я від її “щедрості”. І зберігати бісить, і викинути ніяк.
