– Подружки мої дорогесенькі! Сьогодні найщасливіший день! – сміючись, сказала худорлява жінка з високою зачіскою.
– Ви прямо зацікавили нас! Досі не можемо зрозуміти, навіщо ти нас покликала! Свято якесь, чи що? – посміхнувшись, підтримала розмову, огрядна рудава подруга.
– Мій син Олег став вільним. Офіційно! Уявляєте, я змогла! Все, тепер мій хлопчик. Тепер буде зі мною жити! – урочисто сказала господиня будинку.
Запанувала тиша. Запрошені гості замовкли. Радість на їхніх обличчях згасла. Тільки здивовано переглядалися один на одного. Було видно, що ця новина зовсім не радісна.
– Дівчата, ви що, не раді за нас? – запитала подруг господиня, Ірина Борисівна.
– Ірино, ти вибач нас, але чому? У мене мій Максимка, твоєму синові ровесник та ще не одружений. Все шукає собі принцесу. А я йому кажу, щоб вже одружувався. Бо я онуків хочу поняньчити! Будь-якій невістці рада буду. То з друзями піде кудись, аж під ранок з’явиться. А я все не сплю, чекаю, місця собі не знаходжу. А була б сім’я, був би під наглядом. Тому якийсь невдалий ти привід для веселощів обрала, – знизала плечима рудоволоса Аліна.
– Так, дивно. Він що ж тепер буде жити з тобою. Що тут хорошого? – майже в унісон сказали Наталя і Олена.
Після цих слів Ірина Борисівна розцвіла.
– Та це ж щастя велике! По-перше, вся зарплата буде у мене. Я у нього картку заберу. Він послухає, сперечатися не буде. Ну звичайно, на дрібні витрати буду давати гроші. А по-друге, все, що треба, робити буде. І килими витріпає, і в магазин сходить. Все-таки чоловік у будинку буде! – відповіла вона.
– Ірино! Це не чоловік! Це син! Ти про що говориш?! Йому своїм життям треба жити! Я тепер не дивуюся, чому ти його просила кожен день до тебе приходити? Він же після роботи біг до тебе і сидів допізна. Не дивно, що дружина твого Олега почала обурюватися, – повністю втративши апетит і відсунувши від себе тарілку, вимовила Аліна.
Тут у дверях повернувся ключ. Увійшов Олег, високий і симпатичний молодий чоловік. Гості цим скористалися і скоріше вирішили піти.
– Мамо, мені не добре! Я все ж люблю Катю. І вона мене теж. Може, не потрібно було так з усе завершувати. Якось це все неправильно! – розгублено сказав він.
– Неправильно? А чому тоді до матері вона тобі стала забороняти ходити? А, хіба це правильно? Я ж тобі життя подарувала? І що мені тепер, одній бути? Ой, щось мені не добре. Допоможи до ліжка дійти, – Ірина Борисівна миттю зіграла роль.
Невідомо, чим би все закінчилося, якби не важлива зустріч у Олега. Він уже виїхав з дому, коли згадав, що забув папку з документами. Довелося повернутися. Тихенько відкривши двері, він навшпиньках увійшов. І почув, як мати розмовляє по телефону:
– Так піду по магазинах. Набридло вже прикидатися. Я ж лежу цілими днями вдаючи не здорову. – а потім помовчавши додала, – Для того, щоб мій знову до Каті не повернувся. Як добре, що розлучилися вони! Я вже всі сили до цього доклала. Нічого, нехай тепер одна живе. А синочок мій зі мною залишиться.
Потім жінка перевела погляд і побачила в дзеркалі відображення Олега. Той вражено мовчав.
– Олеже! Це не те, що ти думаєш! Синку! – намагалася все перевести в жарт Ірина Борисівна.
Але той, взяв папку і поїхав. Увечері став збирати речі. Ніякі благання й умовляння не допомогли.
– Мам! Ти ж навіщо? Ми ж і справді через тебе розлучилися! Як ти могла! – пошепки говорив Олег.
Він поїхав до Каті. Та пустила і пробачила. Незабаром знову одружилися. На маму свою Олег не ображається – приходить в гості, дзвонить, допомагає.
Але більше керувати собою не дозволяє.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
