– Ти надовго приїхала? Аби провести і назад? – запитав брат.
– Я не знаю. – втомлено відповіла я. – Напевно до нотаріуса сходити треба.
– Навіщо тобі до нотаріуса? – насупився брат. – Ти живеш у своєму місті, не знаючи турбот. Зарплата у тебе велика, не те що у нас в селі. Дружина у мене при надії, з дня на день має дитинка на світ з’явитися. Їдь собі! – брат відсунув від себе тарілку і встав. – Чуєш, тітко Лідо, вона, виявляється, за спадщиною приїхала! Скільки років не згадувала про матір, а тепер згадала. Квартиру з’явилася ділити!
Брат підійшов до тітки Ліді, маминої сестри, і вони почали про щось перешіптуватися.
Протягом останніх двох років мамі не було добре. Так, я не могла покинути роботу і приїхати, для того, щоб доглядати її. Але вона була гарно обстежена у місті та покоївку для неї знайшли. До речі, всі необхідні витрати для неї були оплачені з моєї кишені. Незважаючи на те, що брат зі своєю дружиною жили теж з мамою.
Про день коли її не стало я дізналася випадково. Знайшла репост в групі рідного міста про те, що прощання з заслуженим учителем відбудеться певного дня. Найприкріше, що брат в той день дзвонив та просив аванс для доглядальниці. А вона вже кілька днів як була не потрібна.
Всі говорять, що у місті великі зарплати. Я знімаю квартиру з подругою, віддаю третину зарплати, інша третина – на маму йшла. А на решту я живу, ні в чому собі відмовляю!
Коли я тільки но збиралася переїхати в місто, брат хотів їхати зі мною. Але його дівчина заявила про те, що його не відпустить, бо вона при надії. Брат одружився, а потім з’ясувалося, що дитини то ніякої і не було. Залишати дружину брат не став. Так і залишився у нас в селі.
Я сиділа за столом і крутила вилку в руці, міркувала про те, що треба було частіше приїжджати до мами. Треба було знаходити час, а не відкладати все на потім. Бо потім так і не настало.
Мене хтось взяв за плече і я озирнулася, це була тітка Ліда. Вона нахилила голову до мене і почала щось шепотіти:
– Їдь додому! Дай братові спокійно пожити! Ми вже домовилися, що дім цей продаємо та купуємо квартиру твоєму братові і моїй доньці! Вже й покупці є, адже це курортний регіон. Тебе тут нічого не чекає! І немає тут нічого твого! Їдь собі потихеньку!
Я встала і пішла на двір. Коли їхала сюди в село, я щиро хотіла написати відмову від спадщини на користь брата. Але тепер, побачивши таке ставлення у мене всередині все перевернулося.
І до нотаріуса я пішла і виписку з банку про перераховані брату кошти на догляд за мамою надала. Не знаю, як усе обернеться, але одне знаю точно: з мамою на той світ пішла моя сім’я. У цьому світі я геть одна.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
