Після того, як не стало тата ми отримали квартиру на дві кімнати та сільський будинок. Сестра та її чоловік уже жили у тій квартирі тоді. Вони почали там жити ще при житті батька, щоби не селитися біля свекрухи. На оренду у них грошей також не було. Чоловік сестри мав нерегулярний заробіток, а сестра сиділа у декретній відпустці.
Тоді ми з чоловіком тільки-но оформили свої стосунки і думали, де будемо жити. Я теж не хотіла жити з мамою чоловіка, та й вона не світилась таким бажанням.
Жити з батьком і сестрою у невеликій двокімнатній мені теж не хотілося, хоча тато нас би прийняв. Але це було б нечесно та незручно. Тому ми просто винайняли квартиру. А потім татка не стало.
Моя сестриця відразу сказала, що взагалі не планує переїжджати і тим більше продавати квартиру. Адже у них скоро буде дитина, грошей ні на що нема. Ось вона і запропонувала поділити успадковане так: вона отримає квартиру, а я – сільський будиночок.
Я з самого початку розуміла, що отримаємо ми не рівноцінні частини, але тих кілька отриманих тисяч не варті були хороших стосунків із сестрою, тому я поступилась.
Мій чоловік ніяк моє рішення не коментував, вирішив не влазити. Але його явно це все не порадувало, особливо після того, як ми побачили будинок. Дуже сумне видовище.
Паркан покосився, будинків навколо лише кілька, на дорогу без сліз не поглянеш, колодязь зовні території. На подвір’ї повно бур’янів, гнилий ганок, а сам будинок порожній і занедбаний, навіть немає кількох шибок у вікнах. Раніше він належав батьковій мамі, але вона давно покинула цей світ. Виходить, що в цьому будинку нікого не було років з двадцять. Навіть щоб зробити з цього дачу, довелося б витратити чимало грошей. Яких у нас з чоловіком і близько не було.
Вивчили ринок, щоб зрозуміти, чи можна комусь продати наш будинок. Але виявилося, що це неможливо, надто невигідне розташування. Територія велика, але виручити ми за неї могли зовсім мало. Більше витратили б часу на продаж. У результаті було вирішено забути це питання. Чоловік приладнав до вікон дошки, замінив замок, і ми забули про будинок на довгі роки.
Періодично на нашу адресу надсилали рахунки за ділянку, ми справно платили. Іноді чоловік приїжджав у село, перевіряв, щоб будинок усе ще був на місці. Ми не думали про отриману спадщину, намагалися зібрати гроші на перший внесок з іпотеки. Але виходило відверто погано. У результаті ми продовжували винаймати квартиру.
І ось минулого року мені зателефонували з якоїсь компанії. Ці люди хотіли купити те село, в якому у нас був будинок, щоб зробити замість нього котеджне селище. Просили, щоб я приїхала до них, щоб обговорити угоду з продажу. З’ясувалося, що на той момент вони не купили лише дві ділянки.
Мені розповіли, що останніми роками все змінилося. Земля на тій території підросла в ціні, пішла мода на котеджі та еко-тему. Ось і нашого села це врешті торкнулося. Нас попросили про продаж ділянки. Сам будинок мало чого коштував, а ось велика ділянка виявилася досить дорогою.
Я усвідомлювала, що ціна, яку нам назвали була ще скромною, але завдяки цим грошам ми могли спокійно купити трикімнатну квартиру і не брати іпотеку. І не в якійсь глушині, а в нормальному районі. І ще залишилися б копійки на те, щоби зробити косметичний ремонт. От я й не стала довго думати і погодилася.
Ми уклали договір, отримали виплату та переїхали. Здавалося, що це якась казка.
Нарешті завершивши ремонт, я покликала свою сестру на новосілля. Ми спілкувалися весь цей час – не сказала б, що дуже душевно, але регулярно.
Спочатку все йшло непогано, а потім сестра усвідомила, що ми не брали кредит, щоби купити квартиру. Коли ж вона зрозуміла, як саме нам вдалося все, то аж розплакалась. Вилетіла з квартири і три дні по тому не підіймала слухавку доки я дзвонила.
Прийшла вона на четвертий день і з порогу запитала де ж її частка? якось і не зрозуміла до чого вона, але та нагадала, що дім був частиною нашої спільної спадщини, тому вона чекає.
Добре що вдома був мій чоловік. Я ніколи не вміла ні слова казати поперек сестрі. Дя мене слова тата про те що ближче родини нікого немає ніколи не були пустим звуком. Я б напевне ще й винною себе б почувала, але мій Назар не дав такому статись.
Сестра сказала, що віднині ми не родина, а чоловік мій зазначив, що ми ніколи нею і не були. Сказав, що саме завдяки моїй доброті і любові до сестри, та має дах над головою. Зазначив, що наша квартира це просто подарунок небес за мою доброту.
Не знаю тепер що робити. Адже ж і справді не справедливо якось. У нас після залишилось кілька тисяч, може їх сестрі віддати? Вона ж ніби як теж має відношення до цього всього? Чи послухати чоловіка і відкласти гроші на навчання сина? Але ж сестра не буде тоді зі мною спілкуватись.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
