А ще я з дитинства маю ніжну любов до Франції. Я завжди мріяла побувати в їхній столиці, яка для мене була містом мрії.
Працюю я на двох роботах, вдень працюю в офісі, а ввечері підробляю у таксі. Бачили б ви очі пасажирів, коли за кермом жінка! Житло у мене скромне, я винаймаю кімнату, враховуючи скільки я працюю там я по суті тільки ночую.
Хазяйка квартири була самотньою, діти про неї зовсім забули і жила вона сама. Вона намагалася налагодити стосунки, але все було безуспішно, сини з нею не хотіли спілкуватися від слова зовсім. Тому для неї я до певної міри була як дочка, посвариться і приголубить, про харчування моє турбувалася і пригощала супами та кашами.
Знімаю я тут уже років зо чотири, мене все влаштовує і переїжджати не планую. Жінці цій я до душі, спілкуємосяся ми дуже добре, за житло вона мені плату знизила і платила я чисто символічну суму. Мені це дуже на руку було, я збирала на свою мрію і на власне житло.
Крім мене в сім’ї є старший брат, він зі своєю сім’єю живе у мами. Мене попросили з’їхати на певний період, коли у брата третя дитина з’явилась. Брат з дружиною планували свій дім в селі придбати і туди з’їхати, але минає шостий рік, а у їхньому житті нічого не змінилось, хіба заливати за комір брат почав.
Мама миені періодично жаліється на нього, на невістку, та й онуки втрьох у маленькій двокімнатній квартирі верхи знімають. А нещодавно мама до мене на гостину прийшла:
— Ну, як? – почала мама здалеку, – Ти вже скоро у Францію їдеш, чи одразу квартиру придбаєш?
— Все буде мамо, кілька місяців і все збудеться. – зізналась я, – Співробітниця очікує успадковує мамину однокімнатну квартиру. Не надто велика, але тепла і район хороший. Домовились, що я її придбаю, уже й шеф згоден дати кілька зарплат уперед. так що ще трішки, мамусю.
Поговорили, та й забула, а незабаром до мене навідалися брат із дружиною. Самі такі відвідини уже були дивними, тому я одразу запитала, що їх привело.
— Тань, – почала невістка. – Ми знаємо, що ти плануєш квартиру придбати. Нащо вона тобі? Давай краще зробимо. Ми дім придбаємо у селі, як і планували, а від частки у маминій квартирі відмовимось. Подумай, замість однокімнатної квартири ти матимеш двокімнатну зрештою, а ми з дітьми з’їдемо у власну хату.
Дивлюсь на них в усі очі а потім як розсміюсь. Класно придумали, от прямо супер. Я шість років світу білого не бачила, а вони хату куплять?
Звісно, я пропозицію відхилила і сказала, що якщо більшу квартиру захочу, то знаю. як на неї заробити. Проте матиму власний кут і ніхто мене за двері не виставить. Пішли вони.
А через кілька годин мама телефонує вся в сльозах. Просить пристати на пропозицію брата, обіцяє навіть дарчу оформити.
— Тобі грошей шкода більше за маму рідну. Я вже не можу більше так жити, доню. Невже не розумієш?
Хочу почути вашу думку. Може мені пристати на таку пропозицію. адже мамі й справді не просто. Чи все ж купити свій дім, а вони хай, як собі хочуть.
08,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
