Поклала трубку не дослухавши, що там сваха говорила. Та й навіщо слухати, я й так зрозуміла суть. Знаєте, мене не сама суть її слів вразила, хоч я до такого і не була готова, якщо чесно. мене здивувала їхня позиція і погляд на ситуацію в цілому. От як з такими людьми після всього родичатись. Як?
Я зараз переживаю не найкращі часи — вся в турботах і переживаннях через доньку. Доньку мою звуть Дашею, їй уже виповнилося двадцять шість. Вона заміжня, чоловіку 30, звуть Михайлом. І ось скоро у цієї пари з’явиться дитина, Дашуня моя на 35 тижні. Але що мені спати не дає, так це те, що молодики живуть одним днем, від зарплати до зарплати.
Малюк на світ скоро з’явиться вже, а для дитини нічого не придбано узагалі. А якщо завтра уже термін? Що робити у такій ситуації? Коли це купувати? Але вони не тільки не переймаються, що купувати і де, вони не знають за які кошти, власне, це все робити. Уявіть собі.
Пробувала говорити із зятем, а він все рукою махає, мовляв встигнемо ще все, багато часу залишилося. Але я переймаюсь не тільки тому, що вони не поспішають купувати дитячі речі, ліжечко, пеленальний столик, візок та інше, а й через те, що зараз у зятя немає грошей на все це. Ініби ж не діти, розуміли, що потрібно буде, а сіли і руками розвели.
Так, донька моя завжди працювала, але що то за гроші – копійки одні. Квартру у якій вони проживають нині я купувала і авто на якому зять підробляє у таксі. також моїм коштом придбано. Я й на ремонт з Португалії кошти передавала і на одяг їм коли просили, техніка в домі нова, то теж я на свята їм кошти скидала.
Я у липні повернулась і вирішила більше не їхати нікуди. Все ж двадцять років за кордоном, то вагомий такий термін. Знайшла собі роботу – прибираю у кількох квартирах у столиці. Можу за ті кошти і жити і відкладати на старість, бо як я зрозуміла, пенсія мені геть не світить. Ось маю заощадження трішки ще з Португалії, що лишились, то думаю придбати квартирку однокімнатну, а свою здаватиму. Все ж копійка до копійки, а жити матиму за що.
Оце відколи я повернулась, ніяк заспокоїтись не можу. Приходжу до доньки, холодильник відчиняю, а там порожньо. Окрім супу і макарон, або картоплі нічого не має. Запитую у доньки, як так, а вона одне лиш – грошей не маємо. Я до зятя, а він у відповідь, що на роботі у нього негаразди, а у таксі на ковбасу не заробиш.
Не витримала і вирішила зателефонувати батькам зятя, висловити свої переживання. Почала розмову, що треба дитині купувати ліжечко, колясочку, щось з одягу, бо молоді й у вус не дмухають, та й грошей немає, зять щось взагалі не думає про майбутнє малюка .
Так сваха мене почала вичитувати, що син у неї чудовий, старається, працює, а от дочка моя ні про що не думає. Мовляв, вона могла б і на роботу піти чи підробіток знайти якийсь. А так ми перекладаємо всю відповідальність на зятя.
А в кінці сказала, що я могла б і не бідкатись на те, що онуку придбати нічого її син не може, адже не вони, а я приїхала із-за кордону, та й не чужа то сім’я, а моєї дитини і тому, саме я як найбагатша повинна не дзвонити їм, а придбати усе, що необхідно для майбутнього онука.
Я поклала слухавку не дослухавши, що там вони говорять. так от воно що? От чому нічого не купують? Мене чекають…
Я маю за що придбати усе це, але сумніваюсь дуже. А чи варто? Звісно, я не з заліза і мені доньку єдину дуже шкода і я з останніх сил тримаюсь, аби не закупити все що потрібно.
Що робити? Придбати усе, допомогти молодій родині востаннє? Чи хай самі уже розбираються, а все що могла для них уже зробила?
05,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
