fbpx

Поки доїла норовливу корівку Зіроньку, згоріла каша, яку поставила братику на сніданок. Так бігла до хати, відчувши запах, що зачепившись на порозі полетіла шкереберть разом з дійницею. Вся в молоці втираючи сльози поставила нову порцію сніданку для брата і пішла годувати поросятко, яке голосно кувікало в сараї. Повернулась і знову невдача – каша збігла і залила всю плиту. Тринадцятирічна Руслана сіла і гірко заплакала

Поки доїла норовливу корівку Зіроньку, згоріла каша, яку поставила братику на сніданок. Так бігла до хати, відчувши запах, що зачепившись на порозі полетіла шкереберть разом з дійницею. Вся в молоці втираючи сльози поставила нову порцію сніданку для брата і пішла годувати поросятко, яке голосно кувікало в сараї. Повернулась і знову невдача – каша збігла і залила всю плиту. Тринадцятирічна Руслана сіла і гірко заплакала.

От як бабуня справляється. Як? Все у неї до ладу і все швиденько. Не встигла прокинутись, уже й сніданок готовий і поросятко сито похрюкує і корівонька видоєна припнута біля двору пасеться. І все до ладу, кругом порядок і чистота, хоч з підлоги їж. А бабуня завжди з зачіскою і навіть у випрасуваній сорочці.

А у Руслани, хоч і прокинулась о шостій, усе шкереберть. он уже десята, а сніданку немає. Поросяті дерті сухої лиш і змогла насипати, бо помиїв нема. А де їм узятись, якщо вони з братом уже два дні на вівсяних пряниках сидять? Ось сьогодні кашу вирішила зварити і знову невдача – згоріла. Вчорашній суп псу вилили, бо скис після першого ж прийому. Думала каша не зіпсується хоч в таку спеку, а де там та каша.

Узяла сапу і пішла на город картоплю сапати і підгортати. бабуня казала, що вже час. Вона її вила, як треба. Годину пропрацювала Руслана, а роботи не видно. Поглянула вона на той гектар картоплі і аж дурно їй стало. Розуміє. що сама не впорається аж ніяк. А сонечко вже високо і робити далі вона просто не може.

Втираючи сльози пішла мити підлогу у веранді від молока. Добре у відерці хоч трохи лишилось, якраз по чашці їм з братом на сніданок. Хоч поїсть. Крутиться з самого ранку а роботи не видно. Виморилась дуже, а все чомусь на збиток виходить.

Оце знову бабуню згадала. Почала гаряче молитись за рідненьку. Аби послав їй Всевишній здоров’я. Одна вона у них лишилась. Геть одна на цілому світі. Сироти вони з братом, хоч і не любить бабуня цього слова.

— У сиріт геть нікого немає, а у вас є я, – повторює постійно.

Тата з мамою раптово рік тому не стало. До того жили вони усі разом у Києві і навіть не думала Русланка що колись щось може змінитись. Їх у інтернат спочатку забрали. Бабуні одразу не віддали їх під опіку. Довелось доводити що може вона у свої п’ятдесят двох діток утримувати і виховувати. Забрала вона їх до себе лиш чотири місяці тому. Як же вони всі раділи, скільки ж щастя було!

А оце занедужала… Каже той професор, що від усього пережитого. Ніби й не турбувало бабуню нічого, а встати з ліжка не змогла. Але професор сказав Руслані, що бабуня до них повернеться, просто їй потрібен час і спокій.

Руслана схлипнула знову. А якщо їх знову заберуть? Добре, що бабуню рано-вранці забрала швидка, ніхто й не бачив того, але ж колись хтось дізнається, що вони оце вдвох лишились зовсім.

Рипнула хвіртка і дівчина аж ганчірку з рук впустила злякано – хтось прийшов.

— Галю, – кликала сусідка бабуню, – Галю, ти де, що не бачу другий день. Ми з моря повернулись, а тебе не бачу. Думаю зайду сама, раз ти до мене не йдеш. – побачивши Руслану над калюжею молока попросила покликати бабуню.

— А її нема, – втираючи сльози і намагаючись не видати свій розпач мовила дівчинка, – Вона у місто поїхала, а ми з братиком на господарстві.

Сусідка тітка Олена здивовано підняла брову.

— А Зірку ти доїла? От помічниця у бабусі. Дай-но мені дійницю я піду погляну чи все ти, доню, видоїла.

Руслана не хотіла, аби Олена в сарай заходила. Там одразу вона зрозуміє що бабуні немає. Дівчинка уже третій день корову не виводила, дуже вже її боїться.

А Олена вже гній відкидає і корівку доїть, адже знає, що мала не могла видоїти як слід. А ще Олена зрозуміла що Галини немає і судячи по виразу обличчя Русланки щось сталось, але малій лячно сказати.

Вийшла від корови і пішла в дім молоко цідити. Побачила залиту кашею плитку і остаточно впевнилась, що Галина відсутня.

— А ми лиш з моря повернулись, – сказала весело до Руслани, – Мідій і рапанів привезли і креветки є. Ти давай, буди братика і підемо до мене те все їсти.

Нагодувавши дітей і попоравшись у сусідки, Олена зателефонувала до знайомої в районку. Так і є! Галина в стаціонарі третій день. Воно й не дивно таке пережити. Село і так дивувалось, як вона скільки витримала. Провела на той світ спочатку чоловіка, місяця не минуло, як не стало сина з невісткою. Дітей теж не хотіли їй віддавати. Одному Богу відомо чого вартувало Ггалі оформити всі необхідні папірці. От і не витримала, мабуть. Не з заліза ж вона.

Уже через годину Галинин двір не впізнати. Посходились усі небайдужі. Хто гній відчищає, хто город сапає, а Оленка з Русланкою їсточки людям та й собі готують. Дядько Петро сіно з поля привіз, адже Галя його якраз викосила перед тим усім. Уже вдвох з Семеном розгрузили і он, на горище закидають.

Дивиться Руслана і сльози їй течуть. Вона ж навіть не знає тих, хто оце прийшов допомагати. І кожен підходить, кожен добре слово говорить, запевняють, що все буде добре.

Автор Анна Корольова.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page