Наталія Василівна ростила сина в достатку та любові. Родина у них була звичайна за мірками села: чоловік за кордоном на заробітках, а вона опікується усім вдома.
Звели вони так хату, купили машину та все це старають не лише для себе, а для сина та онуків.
Женити сина вона не спішила, бо ласих до їхніх статків багато, а вона будь-які дівчину собі за невістку не хотіла. Як то кажуть, не для того вона сина ростила.
Тільки зачує плітки, що син не ту дівчину проводив додому – одразу стає з ним до розмови:
– Лесику, я вірю, що ти достойний кращої пари. Добре подумай, сину, кого ти водиш додому, бо ти не лише береш дружину, але й уся її родина буде нам близька.
Отак і виходило, що там батько не такий, там мати розлучена, там статків небагато, а там дівка язиката.
Перевалило Лесику за тридцять і вже вирішила Наталія Василівна не втручатися в синове життя. І ось Лесик привів в дім невістку здалеку. Мати поглядом окинула і одразу собі не сподобала, бо яка дівчина буде гідна її сина – та ніяка.
І все невістка не так робить – не так миє, не так пере, не так їсти варить.
– Лесику, сину, ти ж бачиш, що вона геть за тебе не дбає: ні їсти смачно не приготує, ні сорочку випрати, он які плями під рукавом. А ти ж у мене ходиш на роботу та маєш по-людськи виглядати. Може, не спішіть з тим весіллям? Поживіть трохи так?
А Лесик і радий, що мати дозволяє жити з дівчиною і не вимагає одруження.
Але тут вже наречена Ольга все це добре прорахувала і почала вести свою гру. Не для того вона прийшла сюди жити аби бути безправною служницею.
Поки мати шепотіла Лесику вдень одне, Ользі вдавалося ввечері переконати на інше. Метався Лесик між сіном та водою і вже сам не знав, що має вибрати.
Ольга побачила, що так просто свекруха не здається і давай міняти тактику. Вона сама була від природи не конфліктна людина, а тут вирішила, що тим більше не буде зі свекрухою сперечатися.
– Знову ти не так борщ вариш, – шпетить її свекруха.
– Ой, Наталю Василівно, та такий смачний борщ, як у вас я й не вдам. Я зроду такого не їла. В чому секрет?, – питає тоді Ольга.
– Невже так важко випрати нормально сорочку?, – знову питає в невістки.
– Я не знаю, чому не виходить? Тру, тру милом, а воно ніяк. Жовте і все. Як вам вдається всі сорочки Лесика тримати в такій ідеальній чистоті?
Отак свекруха з претензією, а Ольга, як в казці – покажіть та навчіть як правильно. І слухає свекруху уважно і лиш головою киває.
Пом’якла Наталія Василівна і молоді відгуляли весілля. Але Ольга ще кілька місяців пожила у свекрухи, а далі тягне чоловіка в місто, щоб жити окремо.
Знову Лесик між мамою і милою, бо кожна на свою сторону перетягує та аргументами сипле.
Тоді Ольга поговорила зі свекром:
– Тату, ви ще такі молоді, а життя своє отак на заробітках вам піде. Ви ж не маєте дванадцять ротів і всіх треба нагодувати. Ви собі з мамою тут живіть та газдуйте, а ми будемо в місті, бо там Лесик і роботу собі кращу знайде та й я без діла не сидітиму. Мені важко переконати маму, але якщо ми разом з нею поговоримо, то може, й передумає.
Наталія Василівна передумала. коли чоловік навідріз відмовився після весілля їхати на заробітки:
– Я вже своє відробив. Пора й пожити, Наталю, ми ж ще таки молоді!
Не знати, чим він її переконував, але та погодилася.
І ось живуть Ольга і Лесик в мирі та злагоді, не в розкоші, а так, що зароблять – на те й живуть. Не має Ольга ні шуб, ні золота, але їй того й не треба.
– Мудра ти, Ольго, жінка, – кажуть захоплено подруги, коли та не жаліється на свою свекруху, – Бо у нас такі, що ми собі ради не даємо.
– Та тут і мудрості нема великої, – каже Ольга, – Ми обоє любимо Лесика. Я не можу погано відноситися до людини, яка любить мого чоловіка. А слова? Там промовчу, тут похитаю головою і завтра й забуду, що вона приїздила. А якби сварилися, то в душі ще б з тиждень кипіло.
Фото Ярослава Романюка
