Чи думала колись Ольга Григорівна, що старість зустрічатиме наодинці. Змолоду хотіла мати велику сім’ю, як мінімум, трійко діток. Та життя не склалося, як мріялося. Рано овдовіла, залишившись з кількамісячним Васильком на руках. Вдруге заміж не вийшла. Ростила сина і думала, як тішитиметься багатьма внуками. Але Васі вже сорок стукнуло, а женитися й не думав.
За матеріалами – Вісник.К.
– Васю, Васильку… Ну, коли ти вже мені невісточку приведеш? – мало не щовечора просила мати.
– Та не діставайте ви! – бурчав Василь у відповідь. – А на кому женитися? У нас на заводі одні мужики. Хоч би й хотів, нема з ким навіть познайомитися.
– А сусідська Марічка? Молода вдовиця – все в руках горить, така моторна. Була б гарна тобі пара, – не здавалася мати.
– Ага! Пів нашої зміни бігає її «втішати». Не треба мені такої жінки.
– А Віра, продавщиця з магазину? Ніби вона самотня, – далі пропонувала Ольга Григорівна.
Та син і не думав з нею погоджуватися:
– Ота руда? Ти що! Щоб моїх дітей «рижиками» обзивали? То вже нєа.
Кого не називала мати – всі були не такі.
– А яку ж тобі треба? – не витримала жінка.
– Не знаю. Але як знайду – обов’язково з вами познайомлю, – відповів Василь.
Йому більше не хотілося продовжувати цю тему, тому швидко мову перевів на інше.
***
– Мамо! Знайшов! – тільки скрипнули вхідні двері, одразу почула щасливий голос Василя.
– Що, сину, знайшов? – перепитала мати.
– Не що, а кого! Її знайшов – жінку, з якою, думаю, будемо разом жити, – щебетав, обіймаючи неньку. – Завтра запрошу до нас у гості.
– А як її звати?
– Уявіть, як вас – Оля.
Наступного дня Василь справді не сам прийшов на обід, а з молодичкою. Жіночці на вигляд було років 35, одягнена скромно, але чистенько і акуратно, і головне, здалося Ользі Григорівні, з великим теплом дивилася на її сина. Єдине, що одразу не сподобалося, це колір її волосся. Бо шкіру мала ніжну, бліденьку, а в хвостик були зібрані чорні, як смола, коси. «Але аби йому добре було», – подумала й запросила сина з гостею за стіл.
Знайомство пройшло невимушено. Оля виявилася гарною співрозмовницею – вміла підтримати балачку, не боялася розповісти щось про себе, поцікавилася життям «тьоті Олі» – так відразу стала називати господиню. А ще гостя похвалила її за турботливі руки, що наготували стільки вишуканої смакоти. Ольга Григорівна аж усміхнулася, бо справді було приємно почути стільки хорошого про себе. Але насамкінець Оля сказала одну деталь, яку, як відзначила Василева мама, їй би годилося розповісти раніше, – що має восьмирічного сина. Було видно, що Вася вперше про це чув. Він на мить задумався, а тоді випалив:
– Так це ж добре – я одразу стану батьком!
За столом засиділися до вечора. Ольга Григорівна заходилася збирати тарілки.
– Поки не пізно, проведи дівчину, – спеціально так сказала синові, аби й Олі було приємно.
Але Вася здивував відповіддю:
– Ви вже вибачте, мамо, але всі ми – дорослі люди. Сьогодні Оля залишиться в нас.
***
За пів року Вася повів кохану до РАЦСу. Ніби мама вже мала б радіти – син нарешті жениться! Але усе частіше вона почала задумуватися над тим, що якось стрімко розвиваються їхні стосунки – ще ж навіть не бачила Олиних батьків, не знайома з її дитиною. Молодичка все віджартовувалася, що, мовляв, для початку їм треба з Васею звити сімейне гніздечко, а потім будуть знайомства. Але така відповідь Ользі Григорівні не подобалася.
Невдовзі Вася наполіг, аби Олю прописали у їхній з мамою трикімнатній квартирі в центрі міста. Стиснувши зуби від невдоволення, жінка зробила і це. Та тільки невістка відчула, що стала в помешканні господинею, її наче підмінили. Тепер вона раптово вирішила привезти свого сина, бо «в селі гірша школа і можливостей для дитини менше», а сама почала викуповувати собі дорогі речі. А головне – Ольгу Григорівну дивувало, куди невістка зникає в кінці кожного місяця із суботи на неділю? Але своїми здогадками не хотіла сіяти підозри в душі Васі. Тим більше, нещодавно він зізнався, що кохана при надії.
***
– Тьоть Оль, кріпіться, Васі з нами більше нема.
Ці слова невістки прозвучали, як грім серед ясного неба. Ольга Григорівна тільки й побачила великий Олин живіт – і все померкло перед очима.
Як виявилося, подружжя удвох поверталося з вечірньої прогулянки, як раптом незнайомець накинувся на Васю і не залишив чоловікові шансів. Як переносила те мати – неможливо було дивитися. А от ще вчора така любляча дружина не зронила й сльозинки.
– Я думаю, нам треба квартиру розміняти, – закомандувала Оля, щойно минуло дев’ять днів.
– Як міняти? Чого? Я ж вас не жену – он в тебе материнство на носі, – не розуміла свекруха.
– Нам не буде комфортно жити удвох, – заявила молодиця.
– Чому удвох – вчотирьох. Все буде добре.
– Е, ні. Не хочу, і маю на це право. Або міняємо по згоді, або буду позиватися в суд!
Ольга Григорівна після цих слів схопилася за бік серце. Добре, що поряд мала хорошу сусідку, яка вчасно викликала швидку. І наполягла:
– Та щось не те з тією Олькою. Найми хорошого сищика, хай все про неї дізнається.
***
– Безсердечна… – єдине, що змогла сказати мати, на суді, глянувши в очі невістці.
Бо виявилося, мала Оля любасика-зека. Це до нього втікала раз у місяць і від нього, а не від Васі, має другого сина. Після приватного розслідування багато фактів спливло. А головне, що це той зек причина того, що її сина не стало. Через суд жінка добилася, аби шлюб Васі з «отією» визнали недійсним.
Автор: Наталія КРАВЧУК.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
