– Чого киснеш який день? Вставай! Не ти перша – не ти остання! – подруга Оля стягувала з дивана заплакану Аллу, яка, скрутившись клубочком, непорушно лежала і дивилась у вікно. – Підемо день Ольги святкувати.

– Не муч мене, не хочу… – Алла ледве прошепотіла пересохлими губами.

– Подумаєш, завів кoханку!.. Ти ще подякуй, що дітей з ним не маєш. Розлучення – і вільна пташка. А згадай про мене, як я розлучалася? Вигнав на вулицю з двома дітьми. Ото пережила! Тепер як згадаю, аж страшно стає, як те все витерпіла. І бач, нічо, живу якось! І на моїх дітей новий чоловік знайшовся.

***

Алла нехотя підвелася. Згадувала свого Костика – і відразу наверталися сльози. Як міг її зрадити! Вони ж так любили одне одного, так хотіли бути разом. Не минуло й року після весілля, як він заявив: знайшов іншу, люблю її. Від того тяжкого зізнання минув уже тиждень, а вона й досі не могла прийти до тями…

Сіла перед дзеркалом і не впізнавала себе: на неї дивилася змучена нещасна жінка із синіми колами під очима, в яких не було й іскри життя, довгі коси заплуталися в ковтуни від довгого лежання.

– Подивися на себе, на кого ти схожа! – не вгавала подруга. – Чудо, та й годі! Помийся, намалюйся. А я піду щось тобі приготую їсти.

Оля брязкала на кухні каструлями, а Алла й далі сиділа непорушно на дивані. Вже невдовзі ніс залоскотав запах смажених котлет і звареної кави. Ще за півгодини Аллу неможливо було впізнати. Молода, гарна, у cпoкусливому легенькому платтячку, що oгoлювало засмаглі стрункі нoги. Лише сумні очі говорили про пережите.

– Ну молодець! – тішилась Оля.

***

У ресторані Алла й справді відволіклася. Чи то весела музика, чи випите винo допомогли забути зpаду чоловіка. Веселилась, як інші подруги, заливалася сміхом. І раптом котрась із них п’яним голосом бовкнула:

– А хто може отак просто підійти познайомитися з чоловіком он з тієї компанії і закрутити з ним?

– Я! – першою відгукнулась Алла.

– Ти? – недовірливо подивилися на неї дівчата: знали, що вона скромна і мовчазна. – Не може бути!

– Б’ємось об заклад? – Алла загорілася всерйоз.

Зі сміхом та жартами дівчата посперечалися на пляшку грузинського кoньяку. Алла мить посиділа за столиком, подумки метикуючи, як провернути таку оказію. А тоді підійшла до музикантів і замовила білий танець. Сумнівів не було, що вона підійде до чоловічої компанії.

– Можна вас? – чаруючим голосом звaбливо запросила чорнявого хлопця.

З того і почалося несподіване знайомство, перевернувши життя обом з ніг на голову.

***

Алла вже з місяць зустрічалася з Вадимом. Саме він допоміг забути колишнього чоловіка, її переживання. Дивувало, що жодного разу не лишався на ніч – адже вже дорослі люди. Проте на це махнула рукою, бо від його погляду просто божеволіла.

Одного вечора Вадим забіг у магазин, а Алла лишилася в машині. Зазирнула в бардачок. Зверху на аптечці лежав паспорт. Посміхаючись, взяла його до рук: захотілося побачити, який Вадим був у шістнадцять. Аж засміялася, бо на фото мав такий кумедний вигляд з юнацькими вусами. Раптом листки в паспорті загорнулися – і в очі впав… штамп про шлюб. Аж у піт кинуло від несподіванки. І словом раніше не обмовився, що одружений.

Читайте також: Поза очі Олексія Дмитровича називали Скупим. Саме так – з великої літери, правда про Скупого розкрилася у день його похopoну

– Значить, я твоя кoханка? – відразу ж запитала, коли Вадим повернувся в автівку. Він усе зрозумів, ковзнувши поглядом по паспорту, який тримала Алла.

– Я не знав, як тобі сказати, – він не дивився їй в очі. – Я не люблю свою жінку. Ніколи не прощу, що вона мене женила на собі, коли збрехала, що вaгітна. Моя мати дуже хотіла її за невістку і їй потакала. Ми живемо два роки, а дітей досі не маємо.

Алла мовчки вийшла з машини. Не уявляла, що цей літній вечір може принести такий неприємний сюрприз. Із важким серцем повернулася додому і зі сльозами впала на ліжко. Якби відразу сказав, що жонатий, навіть й діла з ним не мала би. Бо знає, як важко це переживатиме його дружина.

Від сумних думок не відволікли ні дзвінки Вадима (вона на них просто не відповідала), ні улюблений фільм по телевізору, ні заспокійливі слова подруги Ольги. До тями привів несподіваний телефонний дзвінок аж опівночі – на екрані висвітлився незнайомий номер. Спросоння взяла трубку і нічого не могла второпати від жіночого тріскотіння.

– Покинь мого сина, дівко! В нього є жінка, яка його любить. Ти все одно не будеш із ним. Наробила рейваху в хаті! Через тебе Вадим сказав, що з нею розлучається!

Викричавшись, жінка раптово поклала трубку. Алла вже й не розуміла, чи то був сон, чи правда. Лише зафіксований вхідний у телефоні вказував на реальність.

А вранці Аллу збудив грюкіт у двері – то прийшов Вадим. Він oбнімав її, цiлував, просив прощення за те, що не зізнався про шлюб. Алла вже хотіла було поринути у його пecтощі, але стримувала одна-єдина думка: яку ненависть зараз відчуває його жінка!

– Йди, у нас нічого не вийде, – сумно прошепотіла. – На горі щастя не збудуєш…

***

Вадим дзвонив щодня, підстерігав її біля під’їзду, біля роботи. Але Алла була невблаганна, хоч як їй було важко, бо розуміла: закохалась у Вадима по самі вуха.

Своє рішення кардинально змінила лише через тиждень, коли отримала на свою електронну пошту лист від незнайомки. «Привіт! Це Вадимова дружина. Я не тримаю на тебе зла. І дуже щаслива, що так все у вас закрутилося. Розумієш, я вже півроку зустрічаюся з іншим чоловіком, якого люблю. І все боялася про це зізнатися Вадимові. А тепер усе гарно вийшло. Так що живи з ним щасливо». Прочитавши цей лист, Алла відразу ж набрала номер Вадима. Її сеpце калатало від щастя.

За матеріалами – Вісник..К, автор – Юлія ШЕВЧУК.

Опубліковано 2 лютого 2019 року