Дістало, все дістало! — з такими думками піднімався Семен по сходах на п’ятий поверх, де проживала теща. Дружина попросила забрати в неї якісь речі.
Семен подзвонив у двері, ті одразу відчинилися. «Мабуть, побачила у вікно, раз вже чекала під дверима» — Семен переступив через поріг, у квартирі тещі, як завжди витали аромати свіжої випічки — «Ех, як же тестеві пощастило, чому їхній доньці такі таланти не передалися?»
— Проходь, проходь, синку! — Теща, як завжди була привітна, — Батьку! — гукнула вона в кімнату. — Семен прийшов.
— Проходь на кухню, я напекла пиріжків, почаюємо.
Вмовляти Семена не треба, тещині пиріжки просто чудові. На кухню зайшов тесть, привіталися за руку, обнялися за звичкою. Поки теща ставила чайник, та накривала стіл, вийшли подиміти на балкон.
— Що, Семене, як справи, ти вже змайстрував на дачі теплицю?
— Так, зробив, Гнатовичу, та три дні тому у нас трапилося чп. Уявляєш, в нашому дачному кооперативі завівся злодюжка, та якийсь дивний, бо краде речі вибірково. З нашої теплиці зняв двері, причому, витяг з рами полікарбонат, зняв петлі, акуратно все це склав до останнього шурупчика, забрав тільки рами. А в сусідів, сам знаєш, дача нічогенька, апаратурою забита, та й бар завжди під зав’язку, так от, у них злодюжка акуратно витяг склопакет і взяв тільки відро з фарбою. Тепер ось поїду на вихідні встановлювати нові двері, бо поки затягнув плівкою.
— Семене, я останніх два дні допрацюю, і піду у відпустку, тож підсоблю, поживу там, може, й зловимо того акуратиста.
— Хлопці, стіл накритий, годі диміти.
За чаюванням тесть розповів дружині про злодія, теща погодилася з тим, що чоловік поки поживе на дачі у дітей, та допоможе по господарству.
— Щось, ти зятю, невеселий, знову посварився з Маринкою?
— Поліно Миколаївно, ну ось у кого вона вдалася така ледача? З роботи йду, тільки СМС отримую, що треба купити по дорозі, але ж вона увесь день вдома, хіба їй складно піти в магазин? До Вас прийдеш, чисто, затишно, завжди пахне пиріжками, борщем, а у нас куповані пельмені, які сам і принесу з крамниці. На вихідних є час, наготую, то хоч поїмо по-людськи. Вона захотіла дачу, купили, думав, може хоч буде займатись її облагородженням. Куди там! Вона захотіла теплицю, поставив, так мало того ще й сам садив і тепер доглядаю. А вона тільки в гамаку лежить, та в планшеті стирчить. Клумби – квіточки теж сам садив, ну хоч полила б, ні, знову все я. А мені теж хочеться відпочити.
Тесть, зітхнувши, пішов у кімнату, не любив він таких розмов.
— Ох, синку, знаєш, вона у нас в дитинстві дуже часто нездужала, ми її постійно шкодували, батько захищав, мовляв, не чіпай її, виросте сама всьому навчиться, от і передув, так би мовити, в одне місце. Та ти не ображайся на неї, синку. Вона тебе любить, точно знаю, що любить. Скажу тобі по секрету, у нас із нею є грішок, ми дуже любимо поговорити про вас, наших чоловіків. Так от вона мені й розповідає який ти лагідний та турботливий, а як говорить пре тебе, то у неї аж світяться очі.
Семен усміхався, у нього з обличчя зник смуток.
— Гаразд, Поліно Миколаївно, щось я засидівся, треба ще забігти до крамниці, хочу сьогодні зварити холодець. Гнатовичу, бувай, я заїду за тобою на вихідних.
Семен вийшов з квартири. Поліна Миколаївна підійшла до вікна, побачила, що зять, пройшовши повз машину, зайшов у квітковий магазин на розі будинку, а через деякий час вийшов із розкішним букетом троянд.
На обличчі жінки з’явилася посмішка: «Отже я все правильно зробила, знайшла потрібні слова. А наступного разу ще щось вигадаю».
Фото ілюстративне.
