Наш із чоловіком шлюб почав тріщати по швах, коли ми переїхали ближче до його родичів. Вже шкодую, що взагалі погодилася на це. Можна було б подумати, що негаразди у нас через свекруху, але ні, свекруха взагалі до нас майже не заходить. А ось старший брат чоловіка та його дружина поводяться дуже цікаво.
Переїхати ми вирішили, коли у нас з’явився син. У місті, де ми жили, ми з чоловіком обоє були не місцеві, обидва приїхали туди на навчання. Хотіли там і залишитися, але доля мала на нас інші плани. Поки я не пішла у декрет, все було нормально, грошей вистачало і на оренду житла, і життя. А ось потім стало тяжко.
А тут лютий і чоловік роботу втратив. Хочеш, чи ні, а ми вирішили з міста виїхати. Спочатку думали, до моїх батьків виїхати, але рідня чоловіка почала нас переконувати, що саме у їхньому селі нам буде найкраще. Мовляв там і роботу йому знайдуть і дім є.
Зустріли нас добре. До нашого прибуття рідня чоловіка навіть встигла освіжити ремонт у бабусиній квартирі, поставити деякі меблі, посуд, побутову техніку. Приїхали, можна сказати, на все готове. Усі показали, розповіли, пояснили, сказали, що якщо якісь питання чи допомога потрібна буде – можна сміливо звертатись. Я прийомом була приємно вражена.
Перший тиждень, коли чоловік ще був удома, і ми займалися облаштуванням житла, жінка чоловікового брата не з’являлася. А от як у мене чоловік вийшов на роботу, почала приходити.
Візити Галі спочатку мене тішили. Вона приходила разів зо два-три на тиждень, ніяких особливих негараздів не було, крім того, що приходила вона з дітьми, а маленькі діти завжди досить галасливі. Нашій дитині на той момент було шість місяців.
Прийде Галя в гості з малечею, ми посидимо, побалакаємо, чай поп’ємо, разом сходимо погуляти. Краса – і мені не нудно, і не лячно одній в новому містечку, і їй теж є компанія. Але потім візити почали відбуватися все частіше, залишатися в нас Галя почала все довше.
Дійшло до того, що Галя приходила годині о десятій ранку і сиділа годині до шостої вечора, поки її чоловік з роботи не піде. Іноді він заходив до нас, і тоді вони всі разом проводили час до дев’ятої години.
Але дуже швидко, я відчула, що постійні візити родички уже стали для мене тягарем. Я розумію, час такий, люди туляться одне до одного, але всьому межа ж є.
Попросила чоловіка з братом поговорити, аби той жінку свою, хоч на кілька годин удома залишав. Ну не можу я вже у власному домі господинею бути, адже у нас постійно галас і гості. Проте, чоловік мій заявив, що я не вмію бути вдячною. Каже, що вони нас прийняли, все для нас зробили, а я не можу “дякую” сказати.
Гості – це чудово, але не кожен день і не на цілий день. Але чоловік проблеми не бачить, говорити із братом він не стане. А якщо ж я хоч слово поперек скажу дружині чоловікового брата, то відносини у родині зіпсую.
Вже десять разів пошкодувала, що погодилася на цей переїзд. Не знаю що робити.
09,12,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
