fbpx
Історії з життя
Попросила у родичок рецепт пирога – не дали. Дізналася причину і зрозуміла, як вони мене сприймають

Я не знаю, де і на якому етапі я так помиляюся в сфері взаємин з деякими людьми. Але вже порядком набридло їх споживацьке ставлення до себе…

Далеко ходити не буду. Побутова ситуація, яка сталася нещодавно. Я не фанат приготування домашніх тортів, пирогів, печива. Якщо мені захочеться щось з даного асортименту, я швидше за все куплю в магазині, ніж буду випікати сама. Але іноді хочеться саме конкретного пирога по домашньому рецепту.

Кілька років тому моя двоюрідна сестра пригостила мене пісними пряники. Така випічка мені сподобалася. Тоді ж вона мені скинула на телефон фото рецепта зі свого зошити.

І ось зараз я захотіла приготувати саме цей пиріг. Пам’ятаю, що там використовують міцну заварку чорного чаю, горіхи, варення. Кинулася шукати рецепт – не знаходжу.

Телефон за цей період встигла поміняти, купила новий.

Не пам’ятаю, куди скопіювала всю інформацію зі старого телефону. Кудись на комп’ютер, але знайти не можу.

Написала двоюрідній сестрі: “Привіт, дай, будь ласка, мені рецепт, втратила я його”. Відповідь прийшла від сестри тільки через два дні. У цьому теж неповага проявляється. Видно було, що прочитала вона його відразу, але відповісти не спромоглася.

Через два дні написала мені: “Привіт, він записаний у зошиті, але подивитися часу немає”.

Спасибі сестро. Я до тебе перший раз звернулася з проханням. Не завадило б згадати, скільки разів я виконувала твої.

І не дріб’язкового рівня: “дай рецепт”. Там все по-серйозному, по – дорослому. Наприклад, я оплачувала їй  сережки, дарувала їй свою нову сумку, купувала для доньки дорогий одяг.

Список можна продовжувати нескінченно. Ніколи я її цим не докоряла. Не акцентувала їй, що роблю такі подарунки. Навпаки, намагалася, щоб це виглядало максимально буденно.

Я не хвалюся своїми вчинками, мені просто прикро, що я грала в одні ворота. Нічого я сестрі не відповіла в повідомленні, просто сказала, що якщо колись, то не потрібно.

Сиджу і думаю: “Сумно, але сестрі потрібно, щоб я гарненько попросила ще раз, і вона б тоді зволила знайти рецепт.

Щоб я відчула всю свою залежність від неї. Щоб пам’ятала до кінця своїх днів, що вона зробила мені милість – пошукала рецепт”.

Є така категорія людей, які зроблять на копійку, а обставляють це начебто зробили послугу на мільйон, і докоряють.

Вирішила звернутися я тоді до своєї тітки – її матері. Теж написала, попросила рецепт.

Тітка відповіла досить скоро: “Так, Оленко. Був такий рецепт, записаний у зошиті. Може, пошукаю, якщо час буде”.

Знову немає часу. Тітка взагалі-то на пенсії. Ну і сказали б обидві чесно: “Не хочемо шукати рецепт”.

Хоча і тітці я стільки добра зробила.

Тітку я попросила вдруге в житті. Обидва рази отримала відмову. Перший раз було дріб’язкове прохання, як зараз – я тоді дуже просила її прилетіти до мене, коли втратила близьку людину.

Мені потрібна була моральна підтримка. Сказала їй тоді, що оплачу всі витрати повністю.

Ні, тітка не прилетів, сказала, що не може. Назвала якусь банальну причину. Але ж вона мені не тільки рідна тітка, але ще і хрещена.

Такі речі залишають позначки на душі, розумієш, що в цьому житті можна розраховувати тільки на себе. Минуло два тижні з моменту розмови про рецепт, нічого не змінилося, часу не знайшлося у обох.

Не знаю, може вони думають, що я повинна для них все робити постійно. Мені не потрібно, щоб переді мною за це падали на коліна, але і таке ставлення я теж не розумію. Поділилася думками зі своєю мамою. Мама як завжди стала на їх сторону: “Олю, може у них справді немає часу”.

Звичайно мам, тільки я в соціальних мережах бачу свіжі фотографії обох: з посиденьок в кафе, з прогулянок на вулиці, з торгових центрів.

Як взагалі можна не знайти у себе в домі зошит з рецептами? Він ж не в авгієвих стайнях лежить.

Найприкріше, що якби мене попросила знайти рецепт, я б відклала всі свої справи і почала шукати. Таке виховання. Не скажу, що рада від такого свого характеру.

Раніше не розуміла цього, але зараз усвідомлюю, що все життя засовую себе на другий план. Кидаюся все робити іншим, тітка і сестра знають про мою рису характеру і користуються.

Парадоксально, але моє прагнення виконати їх прохання знецінює в очах рідні сам процес і результат.

Не буду більше нічого у них просити. Знайду схожий рецепт в інтернеті і спечу смачні пряники.

Зрозуміла їх справжнє ставлення до мене – ввічлива байдужість.

З мережі.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

You cannot copy content of this page