Батька свого Світлана не пам’ятала. Він зник одразу ж, як дізнався про її появу на світ.
Спочатку мама намагалася чесно виконувати свої обов’язки, але потім їй це набридло і під приводом, що їй важко одній виховувати доньку, вона вирушила на пошуки помічника, збагривши дитину батькам.
Щоразу, коли мама знаходила нового “тата”, Світлана збирала нехитрі пожитки, сподіваючись, що її заберуть. Але роки минали, а мама навіть не думала возз’єднатися з дочкою. Вона час від часу приїжджала з ноим “нареченим”, дарувала Світланці якусь дрібничку і знову пропадала на довгий час.
Згодом дівчинка перестала сподіватися на матір і почала вважати бабусю і дідуся своїми єдиними рідними. Коли настав час вступати до інституту, Світлана, не роздумуючи, обрала медичний. Вона старанно вчилася, не звертаючи уваги на подружок, які, нехтуючи навчанням, бігали клубами, шукаючи багате “кохання”.
На четвертому курсі Світлану все-таки спіткало велике і світле почуття: вона закохалася у свого однокурсника. Знаючи, що він із дуже забезпеченої сім’ї, намагалася приховувати свої почуття, думаючи, що вони не є парою.
Але Сергій сам помітив скромну тиху дівчинку і почав за нею упадати. Під натиском його наполегливих знаків уваги, Світлана незабаром не встояла і вони таки почали зустрічатися.
Їм було добре разом. Заздрісні подружки на всі боки шепотіли Світлані, що її обранець той ще бабій і з нею він тільки заради розваги. Та дівчина не вірила. Аж надто чесними й закоханими були його очі, коли він дивився на неї.
Закінчивши четвертий курс, закохані влаштувалися на підробіток до однієї з лікарень міста. Щоправда, опинилися у різних змінах. Але вони не сумували і кожну вільну хвилину намагалися проводити разом.
Незабаром Світлана дізналася, що при надії і сильно хвилювалася. Як на це відреагує її коханий? Вона знала, що він не планував заводити сім’ю одразу після інституту. Хотів спочатку зробити кар’єру.
Зібравшись із духом, Світлана попрямувала до лікарні, де в цей час на зміні перебував Сергій. Вона сподівалася, що присутність сторонніх людей не дасть йому можливості бурхливо висловлювати свої емоції.
Вона побачила його здалеку. Сергій стояв і обіймав якусь дівчину, шепочучи їй щось на вухо. Земля попливла у Світланки з-під ніг. Вона прихилилася до стіни, щоби не впасти.
Трохи постоявши, повернулась і пішла геть. Сергій так її й не побачив. Цього ж дня дівчина розрахувалася з роботи, написала в інституті заяву на академічну відпустку та поїхала до бабусі та дідуся. Вдома вона все чесно розповіла.
– Що ж, виховали внучку, виховаємо і правнука, – сказала бабуся, але в очах її з’явилася тривога. Вона переживала, що внучка виявиться такою ж зозулею, як і її мати.
Через кілька місяців на світ з’явилася симпатична дівчинка, схожа на Сергія. Світлана милувалася донькою і шепотіла:
– Я ніколи нікому тебе не віддам! Ніколи не покину!
Дівчинку назвали Надійкою. Світлана не відходила від дочки ні на крок і занепокоєння бабусі зійшло нанівець.
Так маленька родина прожила два роки. Світлана почала замислюватися про роботу. У місцевій поліклініці їй запропонували місце медсестри за умови, що вона візьме довідку з інституту. Світлана вирушила за довідкою.
Коли вона повернулася додому, її подиву не було меж: Надійка сиділа на колінах Світланиної мами і захоплено гралася новою лялькою.
– Мамо? Що ти тут робиш? – Запитала Світлана.
– От, дізналася, що в мене онука – приїхала подивитись.
– Подивилася? Далі що? – розсердилася Світлана. – Поїдеш шукати їй нового дідуся?
– Світлано, ну навіщо ти так? – мама благально подивилася на доньку. – Я знаю, що винна перед тобою, але я намагатимусь все виправити.
– Не думаю, що в тебе вийде!
– Я все ж постараюся!
– І як це буде виглядати? – зло поцікавилася Світлана.
– Я хочу, щоби ти відновилася в інституті. Я сидітиму з Надійкою, а ти вчися! У мене є гроші, я зможу забезпечити тебе і онуку.
Світлана вагалась. Вона не могла та й не хотіла довірити матері доньку.
– Я переведу тобі значну суму, щоб ти знала, що навіть якщо я зникну – ти все одно зможеш закінчити освіту, оплатити послуги няні для Надійки.
– Увійдіть! – пролунало у відповідь. Жінка скорчивши привітне обличчя увійшла до кабінету.
– Доброго дня! – Почала вона і розгубилася: за столом сидів Сергій, колись коханий нею чоловік.
– Добрий день, Світлано! – усміхнувся чоловік у відповідь. – Ось уже не думав, що колись тебе побачу! Сідай будь ласка!
Світлана сіла. Сергій натиснув кілька кнопок на телефоні та попросив каву. Так само посміхаючись почав розглядати жінку.
– Якщо чесно, дуже радий тебе бачити!
– Дякую, – Світлана не знала, що їй робити: підтримувати цю дивну розмову чи втекти. Принесли каву.
– Сергію! Скажи відразу: мені слід піти?
– Чому? – здивувався чоловік. – А! Зрозумів! Ти думаєш, що я відмовлю тобі у працевлаштуванні через наші давні стосунки?
Світлана мовчала.
– Не відмовлю. Більше того, я наполягаю, щоби ти у нас працювала. Впевнений, ти дуже добрий фахівець, хоч і без досвіду.
– Дякую.
– Ти принесла документи? – Світлана кивнула. – Давай. Оформлятимемо тебе!
Через півгодини жінка, яка все ще не оговталася, вийшла з клініки. Весь день, що залишився, вона була сама не своя. Увечері, коли бабуся, що приїхала погостювати до неї, помітила стан онуки, намагалася напоїти її ромашковим чаєм, у двері подзвонили.
На порозі стояв з величезним букетом квітів та коробкою з тортом усміхнений Сергій.
– Проходьте-проходьте! – заметушилася бабуся. Сергій увійшов і подивився на Надійку, яка саме вибігла в передпокій.
– Світлано, але чому? – В його очах і голосі було стільки емоцій. – Я мав право знати!
– Я хотіла тобі розповісти, але ти в цей час був зайнятий – обіймався з якоюсь дівчиною! – холодно відповіла Світлана.
– З якою ще дівчиною? – Вигукнув чоловік так голосно, що бабуся поспішно повела Надійку в іншу кімнату. – У мене нікого, окрім тебе, не було!
– По-твоєму, це я все вигадала? Ти стояв посеред коридору і мило так шепотівся із якоюсь дівчиною!
Сергій замислився. Він був певен: у нього нікого не було тоді! Він любив тільки Світлану! І тут згадав:
– Світласю! То була моя сестра! Моя старша сестра! Вона проходила обстеження у тій лікарні та дуже переживала. От я її й втішав.
Чоловік підійшов до жінки. Провів пальцями по її щоці.
– Які ж ми були ненормальні! Одна напридумувала небилиць, другий пустив на самоплин! А зрештою, обоє кілька років нещасні!
Через три місяці, Сергій та Світлана одружилися.