Уявна допомога.
— Олено, вставай! Ну, скільки можна спати? Раптом дитина хоче їсти? – хтось наполегливо смикав Олену за плече.
Ніч видалася «веселою», Юлька рюмсала на повну силу і вгамувалась тільки під ранок. Олена підняла очі на годинник, що висів над ліжком – пів на сьому!
— Галино Іванівно, що трапилося?
— Вставай зараз же! Юлечка, напевно, голодна!
— Вона заснула півгодини тому, я її перед тим нагодувала.
— Це коли було? А режим! Всьому вас треба вчити, ну що ж таке?!
Олена встала і тихенько вивела свекруху з кімнати.
— Все гаразд! Режим дотримуємося, я її зараз погодую, а ви йдіть відпочивайте. Спасибі вам, що так дбаєте про Юлю!
— Олено, обов’язково потрібен режим, обов’язково! – бурчала свекруха, виходячи з кімнати.
Зачинивши за нею двері, Олена впала на ліжко. Це була погана ідея, пожити у батьків, поки Олег у відрядженні.
Чоловік працював інженером на будівництві великої автомагістралі і часто їхав у довготривалі відрядження. Після появи донечки у Олени були невеликі проблеми із самопочуттям, різко стрибав тиск і вона боялася впасти з дитиною на руках. Через кілька місяців їй стало краще, та почала вередувати Юлька, її непокоїли зубки. Тому на сімейній раді вирішили, що поки Олег буде у відрядженні – Олена з дитиною поживе у батьків.
Мама жінки жила далеко, майже місяць гостювала у них після того, як з’явилася Юля, але потім повернулася додому. Там на неї чекали ще двоє онуків, трохи старших. А батьки Олега жили поряд і погодились допомогти. Спочатку все було чудово. Рівно два дні. А потім Олена раптом стала не найкращою матір’ю.
— Де пелюшки? Їх же треба прасувати!
— Галино Іванівно, Юлі шість місяців, ми давно вже не користуємося пелюшками.
— Ні-ні, її треба сповивати, так дитина краще спатиме. Що це за одяг? Хіба в такому комбінезоні можна гуляти за такої погоди? Він тонкий!
– Це зимовий, він на пуху, дуже теплий.
— Ні-ні, ти що! Він надто тонкий! І шапка – одна назва! А це що?
— Це спеціальний гель. У Юлі ріжуться зубки, він заспокоює.
— Так неможна! Навіщо дитині всілякі гелі в такому віці?
І так кожного дня. Реальної допомоги не було, Олена як робила все сама вдома, так робила й тут. Тільки іноді на прогулянку гордо вирушав дідусь, коли у нього був вільний від роботи день. Бабуся ж одразу відмовилася гуляти з Юлею.
Олена прибирала, прала, готувала. Тільки вже не для себе з дитиною, а для всієї сім’ї, включаючи брата чоловіка, який навчався у коледжі та поки що жив з батьками. Жінка начебто і молода, однак через постійний недосип, відчувала неймовірну втому.
Олена трималася. За весь час, поки вони жили зі свекрами, вона не сказала жодного різкого слова, але іноді їй здавалося, що незабаром вона стане схожою на персонажа з відомого фільму, який дивно посміхався, просунувши голову в зламані двері. І все частіше думала про те, що краще вже вона контролюватиме свій тиск вдома, ніж далі жити в такому режимі.
Сьогодні у Олени запланований огляд, а завтра приїде Олег і вона з ним серйозно поговорить.
Повернувшись із огляду, Олена побачила в коридорі сумку чоловіка. Значить, приїхав на день раніше. У кімнаті захнюпала Юлька. Олена швидко скинула туфлі, але на порозі кімнати пригальмувала.
— Іду, моя золота, адже мамі ніколи. Зараз бабуся тебе погодує і переодягне. Нічого не можу знайти, у твоєї матусі завжди такий безлад.
— Мамо, а де Олена?
— Пішла кудись, нічого не сказала.
Олена здивовано розкрила рота. Нічого собі! Послухаю далі.
— Вже вкотре кудись йде і нікому ні слова. Дитина на мені, але ж я не всемогутня. Зараз так багато всього нового, одні ваші баночки чого варті. Ні щоб кашу дитині зварити.
— Я нічого не розумію. Як вона могла піти і нічого не сказала? Вона ж здається сьогодні записана на огляд?
— На огляд — не на огляд, я не знаю. Для чого їй молодій, здоровій по оглядах бігати?
— Привіт, коханий! – Олена увійшла до кімнати та обійняла чоловіка. – Спасибі вам, Галино Іванівно, врятували. Юлечко, пощастило тобі з бабусею! Олежку, а давай ми більше не будемо обтяжувати батьків. Вони вже втомилися від нашої горластої доньки. Лікар сказав, що зі мною все гаразд, тому ми можемо повертатися додому.
— Ти впевнена?
— Абсолютно! Допоможи мені зібрати речі.
«А сюди ми більше ні ногою» — подумала про себе Олена — «Рідніші будемо».
Фото ілюстративне.
