Батька в моєму житті не було, мама про нього навіть ніколи не згадувала. У дитинстві я була дуже слабкою дитиною, до мене липли всі недуги. У дитячий сад з таким здоров’ям я не ходила, зі мною сиділа мама.
Як я розумію, нас завжди забезпечували бабуся з дідусем. Обидва були при хороших посадах, тому могли дати мамі і мені гідне життя. Мама за освітою музикант по класу фортепіано, але в моєму дитинстві вона не працювала, вийшла з “декрету” тільки коли мені виповнилося п’ятнадцять років.
Наді мною мама просто тряслася, сприймаючи особисто все, що зі мною відбувалося. Після польоту з велосипеда мене не відпускали одну гуляти у дворі, після застуди мені ніколи вже не купували морозиво. Виховували мене в любові, але дуже замкнуто. Ні друзів, ні захоплень якихось мені не дозволялось мати.
Після школи я пішла по маминих стопах, стала вчитися на музиканта. Музикою вона займалася зі мною з раннього дитинства, музична школа була цілком очевидним рішенням.
Я якось звикла до такого ритму життя. Я займалася музикою, багато читала, ходила до бабусі з дідусем, мене водили на концерти, в театри. У героїнях книг про аристократію 19 століття я чітко бачила себе, не вистачало тільки балів.
Моє студентство пройшло також рівно, як і шкільні роки. На роботу в дитячу музичну школу мене прилаштував дідусь. Мені подобається працювати з дітьми, а маму влаштовувало, що колеги в основному дорослі жінки. З подругами у мене було не дуже – я дружила з двома дівчатками зі студентства, але через мамині принципи часто бачитися з ними не могла.
Років п’ять тому я закохалася, він був чарівний і дуже схожий на героя моїх улюблених книг. Але довго цим відносинам тривати не судилося. Пара побачень закінчилися для мене серйозною розмовою з мамою. Вона так перейнялась усім цим, що у стаціонар потрапила. Там вона попросила мене пообіцяти, що більше я з тим парубком не побачусь. На цьому все і скінчилось.
Зараз мені тридцять років, а я живу маминими інтересами. Ми ходимо в театри, на концерти, їздимо відпочивати в санаторій удвох. Я майже не гуляю з подругами, як і не зустрічаюся з чоловіками і вже готова на стіни лізти. Я хочу піти, жити своїм життям, але лячно, що мама цього не переживе, а я собі не пробачу, що стала причиною її чергової недуги.
Я хотіла б бути більш жорсткою, але не можу, на мій превеликий жаль. Невже ж я так і проживу своє життя?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.