Ця вагітна дівчина сиділа на вокзалі у п’ятницю, коли я виїжджала на дачу перед вихідними. Її відчужений погляд мені запам’ятався. Вона сиділа в залі очікування з невеликою сумкою, це говорило про те, що дівчина збиралася їхати недалеко і ненадовго.
Повертаючись додому в неділю, я знову помітила цю дівчину. Обезсилене обличчя, сумні очі, вона була у тому ж одязі та з тією ж сумкою. Щось підозріле було у всьому цьому. Тому я вирішила підійти поговорити із нею.
Ви вибачте мені, що я така цікава, просто я бачила вас тут у п’ятницю, а сьогодні вже неділя і ви на тому ж місці. Ви когось чекаєте чи у вас щось сталося?
Дівчина, тихо промовила:
— Нема чого й чекати. Ми посварилися з моїм цивільним чоловіком і він вигнав мене з дому. Іти мені нікуди, ось і сиджу тут три доби.
Як же так? Дозвольте дізнатися ваше ім’я.
— Катерина. Давайте на ти”.
Катю, ти, мабуть, дуже голодна?
— Ні, із собою було трохи грошей, пиріжки купувала.
Так, збирайся. Ми їдемо до мене. Поспиш нормально, гаряченького супчика поїш. Відпочиниш. А потім щось думатимемо.
— Мені якось незручно.
Давай, давай, все гаразд, не турбуйся.
Я викликала таксі і ми з Катериною вирушили додому. Так як проживаю я одна, чоловіка давно немає, діти розлетілися по різних містах, можна було дати притулок бідоласі. Погодувала її і поклала спати, домовилися поговорити про все вранці.
Коли наступного дня ми снідали, Катя поділилася зі мною історією свого життя. Виявляється, приїхала вона до міста із сусіднього села. Батьків не стало давно, тому жила у тітки, яка теж недавно пішла у засвіти. Дім, у якому вони жили, продали тітчині діти, тому йти молодій дівчині було нікуди, коли її вигнав чоловік. З Олегом вони жили в одному селі, там і почалися їхні стосунки. Незабаром вони переїхали на його міську квартиру. Спочатку все було добре, але потім Олег почав випивати. А коли вона вже була при надії, зовсім вигнав її з дому. Так, Катя опинилася у місті на вокзалі.
До того, як виїхати з села, дівчина сподівалася, що чоловік одумається, тому спочатку жила то в одних сусідів, то в інших. А потім їй розповіли, що Олег давно зустрічається з дівчиною з їхнього села, ще з того часу, як Катя завагітніла.
Дівчина була на восьмому місяці, невдовзі вже й народжувати, тому я вирішила залишити Катю у себе. Підключила сусідів та небайдужих людей, які допомогли і з ліжечком для майбутнього малюка, візком, одягом, іграшками, підгузками, пелюшками та багато чим іншим.
Нічого, Катю, є у світі хороші люди, якось впораємося!
Я так вам вдячна, Галино Сергіївно. Якби не ви, не знаю, що б зі мною зараз було.
Незабаром Катруся народила чудову дівчинку, крупненьку, гарненьку. Ім’я їй дали ми разом Марія. Нам обом дуже подобалося це ім’я. Через переживання у Каті пропало молоко майже відразу, тому вирішено було, що нова матуся займеться пошуками роботи, а я буду з дитиною.
Хто тільки візьме мене на роботу без досвіду. Я вивчилася на бухгалтера, але не працювала за фахом.
Не хвилюйся, Катю, я раніше працювала на заводі і була, між іншим, шанованою людиною, тому допоможу тобі, підніму старі зв’язки та влаштуємо тебе, дитинко.
Так, Катруся почала працювати в економічному відділі на посаді молодшого спеціаліста. Спочатку, звичайно, дуже переживала, що нічого не вийде, але в результаті виявилася неймовірно здібною та тямущою. Вже через півроку Катя отримала підвищення, а мені не втомлювалися дякувати за таку цінну співробітницю.
Ось так дружно ми й почали жити разом із Катею та малюком. Крихітка, коли підросла, почала називати мене бабусею. У 2 роки оформили її в садок. І раптом одного разу Катя здивувала мене новиною.
Галина Сергіївна, не знаю, що мені робити. Як бути. Справа в тому, що я давно отримую знаки уваги від керівника нашого відділу, Костянтина. А вчора він сказав, що давно любить мене та просить стати його дружиною.
Катю, він тобі подобається?
— Я сказала б, що навіть закохана в нього.
Тоді в чому справа, дитинко? Що тебе насторожує?
— Просто боюся, що знову нічого не вийде з наших відносин.
А ти не бійся, ти тепер можеш повернутися до мене. Це і твій дім теж. І Марійчин.
Катерина, міцно обійнявши мене, розплакалася. А незабаром відгуляли пишне весілля, я не переживала за своїх дівчаток, бо знала Костю, як пристойного та вихованого юнака.
З Катею ми часто бачимося, їздимо один до одного у гості. Здзвонюємося щодня. Внучка Марійка часто проводить у мене вихідні. Ось так, на старості років у мене з’явилася чудова онука та донька, мила, дбайлива, добра.
P.S. Люди, не бійтеся робити добрі справи.
