Рідна донька не хоче зі мною спілкуватись. Вона навіть трубку від мене не піднімає. Вона вважає, що я довела їхню родину до розлучення. Хоча я ні в чому не винна, донька сама просила про допомогу.

Альона вийшла заміж у 18 років. Вони познайомилися з Андрієм, щойно той повернувся зі служби. От і закрутилося кохання у них. Вона одразу навчання закинула і пішла у відносини з головою, мої поради навіть чути не хотіла. Зятю довелося дати притулок у себе, щоб не відправляти їх на орендоване житло. Спочатку все було нормально, та після весілля ми ладнали. Потім дочка при надії була, от і почалось.  То одне моїй дитині не до вподоби, то інше. Почали ми все частіше відносини з’ясовувати. Ну а кому це потрібно? От і попросила, щоб з’їхали.

Зі сватами ми домовилися скинутися на житло для молодят, адже розуміли, що самі вони не потягнуть. Я намагалася додзвонитися батькові дочки, думала, він якось сприятиме вирішенню квартирного питання. А він сказав, що аліменти виплатив і більше нічим нам не зобов’язаний.

Коли дочка дитиночку у світ привела, я їй дуже помагала. Весь вільний час проводила з онукою, щоб молода матуся могла відпочивати та висипатися. Але Оленка моя дуже швидко зрозуміла, що можна на мене свої обов’язки зіпхати. От і почала щодня щось вигадувати. То голова у неї, то спина.

Я часто відпускала дітей на побачення, у кіно та ресторани, вони, навіть, у відпустку на 10 днів удвох їздили. Мені подобалося няньчитися з онукою, тому це було для мене приємно. Звичайно, я дуже втомлювалася, але чого не зробиш заради щастя доньки.

Коли вони повернулися додому з подорожі, я запропонувала зятю зробити ремонт. Адже він тільки відлежувався після роботи, хоча графік у нього вільний. Я привезла їм будматеріали та забрала онуку до себе на два тижні. Ще й бригаду робітників до них відправила, щоб зять не напружувався. Тоді мені і почали вимовляти за те, що я командую у них в домі. А що робити, якщо від нього ініціативи не дочекаєшся?

Після ремонту наше спілкування зійшло на “ні”. Діти припинили мене кликати до онучки, найняли нишком няньку, щоб зі мною не перетинатися. Я, звичайно, була здивована такою реакцією, але на свій ювілей скликала всіх родичів. Донька з онукою прийшли самі. А зять навіть телефоном мене не привітав. Мені чомусь так прикро стало. Я ж їм допомагала, ремонт сплатила… Хіба я заслужила таке ставлення?

Коли ж я зателефонувала, аби дізнатись, чим таким зачепила почуття зятя, то почула про себе багато цікавого. Говорив, що я почала розпоряджатись у нього в домі так, ніби то моя оселя. Ага! У нього в домі?

Я й досі плачу за оренду того житла, ми з чоловіком оплатили ремонт і роботу бригади, а житло його?

Я не вважаю що зробила щось не так. Жити у тих умовах він з дочкою моєю можливо б і міг, але не з дитиною ж. Дитині умови потрібні нормальні. А якщо тату начхати, то хтось же ж повинен узяти все в свої руки?

От скажіть хіба ж я не права?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.