Дочка з дитиною і чоловіком жили на орендованій квартирі. Виникли фінансові негаразди, дитина маленька, чоловік залишився без роботи, а житло знімати за щось потрібно. Ми як батьки, були не проти, дати притулок молодій сім’ї на деякий час, та й за онуком дуже сумуємо. Але виявляється, що ужитися з рідними людьми не так-то просто.
Ми з чоловіком вже літні люди, давно проживаємо удвох в двокімнатній квартирі, недавно накопичили, поміняли меблі, зробили дорогий, якісний ремонт. Не те що б ми не допомагали своїй дитині, будь-яка допомога – тільки попроси, але купити їм нове житло в нашому місті, не в змозі. Онуку, можна сказати тільки за свій рахунок, і одягаємо, дочки допомагаємо з оплатою за навчання.
Спочатку все було в порядку, після виникло непорозуміння через купівлю продуктів. Ми завжди закуповується на тиждень вперед, а тут при більшій кількості людей все закінчується дуже швидко. Я з чоловіком на роботі, вони вдома, порядку ніякого немає, шум, гам, поламали вішалку, дитина обмалювала фарбами штори. Я зробила зауваження, чоловік мовчить, його все влаштовує, дочка поки вдома готує, але з наших продуктів.
Природно коштів стало не вистачати, просила чоловіка влаштувати зятя на роботу, було місце, але той відмовився, аргументуючи це маленьким розміром заробітку. Дочка хотіла влаштуватися в ательє, вона добре шиє, але для цього мені потрібно кидати роботу і сидіти з онукою, адже їй в садок тільки через пів року.
У підсумку, зять таки знайшов роботу, але моя дитина на мене чомусь ображена, спілкується неохоче, внучку з нами не залишає. З’їжджати не поспішають вже 3 місяці, навіть поставили замки в кімнату і взяли в кредит холодильник, окремо для себе.
Я все розумію, але ми втомилися від такого життя, як в гуртожитку. Ремонт зіпсований, в своєму будинку я відчуваю себе гостем, не можу розслабитися. Після того непорозуміння через продукти діти навіть почали давати якісь копійки на оплату комунальних. Ці гроші витрачаю на солодощі внучці. Дивно, що зять з чоловіком спілкуються нормально, напруга тільки між нами з дочкою, яка, до речі, тата свого обожнює.
У нас все роздільне: посуд, рушники, побутова хімія, навіть віники два. Таке відчуття, що скоро ми квартиру розділимо рівно на дві половини і кожен буде жити, не заходячи за умовну межу.
У квартирі всюди іграшки та речі, так як складати їх нема куди. Рідна дочка, а розмовляє зі мною, як чужа, навіть не дивиться на мене під час розмови.
Нещодавно попросила її підшити собі спідницю, так вона відмовила, сказала, що я завжди була проти її рукоділля. Це дійсно так, тому що у свій час вона захотіла покинути навчання і відкрити собі міні-ательє. Я вважаю, що це не прибутково, та й університет краще закінчити. Ні, я не проти ініціативи, але досягати всього повинна дочка самостійно, тоді вона буде особистістю. Дай грошей на одні забаганки, потім не буде прагнення заробляти, батьків в таких ситуаціях сприймають як живий гаманець.
Ми з чоловіком ростили доньку в середньому достатку, у неї було багато, але не більше ніж у інших дітей. Працювали все життя заради дитини, тепер дозволяємо свої заробітки витрачати на себе, що тут такого. Є невелика подушка безпеки, а раптом з нас хто занедужає.
Так от ці гроші доньці спокою і не дають. Щодня з татом про них розмовляє, випрошує для себе на перший внесок, аби взяти квартиру в кредит. Ці гроші в мене і я не вважаю що віддати їх дітям це найкраща ідея. Ми не молодіємо і повинні мати щось за душею. А то як? Віддамо їм все у них будуть кредитні зобов’язання і у разі чого нам вони допомагати не зможуть. Ну? А нам як? Я не звикла щоб вітром у кишенях пахло. Надійний тил у мене ще змолоду відкладений є.
Ті гроші я бережу, от напевне це чоловік донці і сказав. От після тих слів вона і дивиться на мене косо.
Ну от поясніть, хіба я не права. Зажадати половину грошей за куплені продукти це не гарно, якщо всі разом їмо? Попросити краще наглядати за дитиною, аби та не обмальовувала фломастером усе навкруги, я у своєму домі права не мала? Сказати зятю, що підтягуватись на вішалці для одягу не можна, це теж не так? Берегти гроші які складались десятиріччями на всяк випадок ми не повинні тільки тому, що хтось має на них свої плани?
Може я чогось не розумію, шановні?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
