Питання до жінок: як перевіряється жіноча дружба? Ті. Хто подумав, що в біді – одразу видно, що дружать недавно. Я до тих питаю, у кого вже скоро ювілейчик у 30 чи 40 років? Га? У радості? – правильно!
Ця історія про таку дружбу зовсім різних подруг, які живуть в різних середовищах і мають різний життєвий досвід та рівень достатку. Єдине, що їх об’єднує – вони під сорок розлучилися та вже десяток років шукають того єдиного і неповторного.
Наталка та Світланка дружили ще зі школи, але далі їх доля розвела: Світлана пішла вчитися в місто і там і залишилася, а Наталка закохалася в Семена та так в селі й лишилася, дати раду господарці власній і помагаючи матері та свекрусі.
Коли Світлана вперше розлучилася, першою до неї приїхала Наталка з смаколиками сільськими і щирим співчуттям.
– Подруженько, це з тої сливи біля Яремчуків, що ми в дитинстві з неї падали, пам’ятаєш? Ще татів рецепт – тому пом’янемо твоє сімейне щастя і за наступне теж вип’ємо!
Була Наталка й, коли Світланка вдруге одружувалася та розлучалася. З цого шлюбу вона винесла автомобіль та пристрасть до подорожей:
– Наталочко, ти за своїми городами не бачиш світу, а він такий великий, що не описати! Ось бачиш, яка у мене засмага? То Італія!, – говорила вона таким тоном, немов з Італії і засмага фірмова.
А Наталка що? Тільки плечима стене та прикриє білу смужку, яка не так спалилася під весняним сонцем, а це ж ще бурячки сапати… Вона ростила двох лобуряк і за тими крутіннями між «допомогти родині» та власною господаркою, намотала більше кілометрів, ніж Світлана у подорожах.
Але якою б щирою і доброю не була Наталка, але біда вхопила і її Семена – сказав, що знайшов своє кохання і не планує його міняти на неї, Наталку з вічними турботами та нерівною засмагою. Наталка б радісно впала в депресію, але ж осінь і всім треба допомогти з поля зібрати, й клишній свекрусі теж, вона ж сама лишилася, а Наталчиними руками стільки городу засадила…
Не такі часті стали зустрічі у подруг, попри однакове становище, бо Світлана інтенсивно «вкладала в себе» та намагалася стати молодшою на десять років по салонах, а Наталка помудріла та з сапи пересіла на тракторець і мріяла про комбайна.
Що одна не розуміла, як можна пектися під таким дорогим сонцем, так інша не розуміла, що то за радість встати в темінь та виїхати в поле, яке прокидається з перши червонявим спалахом на небі, а далі прокидається вся пташина спільнота і одна поперед другу співає, зустрічаючи новий день…
– Наталю, я не потерплю ніяких відмовок, бо мені скоро тридцять, а ти мусиш бути у мене на ювілеї, – запрошувала Світлана подругу до себе.
– Ой, та в мене стільки роботи, а ще ж, поки себе відітру від того шміру… давай якось удвох відзначимо?, – пручалася Наталка.
– Ні.
Подруга не планувала відступати і запропонувала Наталці вибрати якусь зі своїх суконь.
– Повір, люба, ніякий крем чи косметика не поможуть, як людина з середини нічим не світиться! А ти стільки ранків зустріла, що має світити на цілий вечір!
Добре слово, гарна сукня і вдалий макіяж – Наталка себе в дзеркалі не впізнає, панянка тай годі.
– Бачиш? Ти ще сьогодні й кавалера знайдеш!, – тішиться Світлана.
Баль був за всіма правилами і з великою кількістю гостей, Наталка відчула себе трохи самотньою, бо подруга не мала на неї часу, ще й посадила біля якогось чоловіка, на якого сама зиркала таким променистим поглядом, що Наталка одразу зрозуміла, чому той навпроти неї.
Тому вийшла з-за столу та пішла на веранду, думки її були біля її дому.
– Про що думаєте, – банально спитав її сусід, який теж вийшов подихати свіжим повітрям.
– Чи погодовані мої свині, – вирішила відшити чужого кавалера Наталка.
– Маєте їх багато?, – спитав несподівано чоловік.
– Двадцять і планую купити ще, – сказала правду Наталка.
Слово поза слово і виявилося, що Ігор займається продажем різним ресторанам свіжого м’яса і якраз шукає нову партію. Наталка з подивом зрозуміла. Що чоловіка не відштовхує інформація скільки тепер котують корми та які добавки давати аби свині швидше набирали сала. Далі жартували і говорили про все на світі так, ніби були знайомі сто років і от тепер нарешті побачилися.
Світлана нічого не сказала Наталці, але було видно, що вона не так сяяла, коли закінчувався вечір і хоч і списувала все на «втомилася». А Наталка мріяла про Ігоря, мов про якесь далеке і нездійсненне, про яке мріяти зовсім не страшно – воно ж не збудеться.
Через тиждень до неї прийшла Світлана, приїхала на розкішній машині по їхній багнюці просто до неї.
– Бери, бо совість замучить і на весілля обов’язково дружкою візьмеш!, – сказала Світлана.
– Та яке…
– Так! Не смій казати, що дружка в «тридцять» тобі не підходить!, – жінки плакали і обіймалися.
На все це дійство дивився Ігор з величезним букетом троянд. На щастя, він не сипав дотепами, а просто обняв Наталю і сказав, що сумував та вирішив заїхати, бо був недалеко.
Фото Ярослава Романюка.
