Світло у вікнах сусіднього будинку мене збентежило, так як господарі кілька місяців тому переїхали всі до Канади, і там ніхто не жив. Я зателефонувала до нашого старости, і він заспокоїв мене, що родина колишніх моїх сусідів дозволила замешкати там чернігівцям – жінці з сином.
Вранці, пораючись по господарству, я все роздумувала про мою теперішню сусідку, яка змушена була покинути рідну домівку через зрозумілі всім причини: лютий 2022-ого. Подоївши корову, відлила в літровий слоїк молока, поклала до сумки дещо із закруток, трохи овочів та яблук, і пішла до їхнього будинку.
Виявилося, що я не одна вирішила трішки допомогти цій сім’ї: з протилежного боку вулиці наближалося з пакетами в руках ще дві сусідки.
Відчинивши нам двері, молода жінка не зразу зрозуміла, чого до неї завітала жіноча делегація, а коли ми почали викладати продукти, на її очах з’явилися сльози. Ми обмінялися телефонами, мовляв, не соромтеся, кажіть, може треба щось із одягу чи теплі ковдри. А між собою односельці домовилися, хто що і коли приноситиме, щоб не набридати візитами.
Вже всі знали, що чоловік Наталі залишився там і став на наш з вами захист, а її з сином Сашком та іншими мешканцями обласного центру добрі люди відвезли в Кропивницький. На вокзалі всіх зустріли містяни, які зголосилися тимчасово надати житло. Наталю зустріла колишня подруга Жанна, з якою вони навчалися в Чернігівському колегіумі, але потім виникли певні обставини, і Наталя з Сашком змушені були вдруге переселятися.
Та про справжню причину переїзду з Кропивницького в село знала тільки я, і то завдяки тому, що погодилася допомагати Сашкові з уроками, поки його мама працювала в сільському магазині, куди їй пощастило влаштуватися на час декретної відпустки основної продавчині. До пенсії я вчителювала, тому була рада такому учневі. А при нагоді Наталя сама захотіла поділитися зі мною наболілим.
Наталя й Жанна дружили до п’ятого курсу, поки обидві не закохалися в одного хлопця. Жанна вважала, що тільки вона Сергієві пара, бо й красивіша, й вигідніша партія для хлопця, так як має заможних і впливових батьків. Та на її фоні Наталя була хай і не страшненька подружка, але що сіра мишка, то точно.
Проте Сергій вважав інакше: освідчився скромній сором’язливій Наталі, чим образив почуття Жанни і поставив крапку жіночій дружбі. Вони одружилися й залишилися в Чернігові на роботі, разом виховували сина, поки не нагрянула неспокійна година і тимчасово не розлучила дружну родину. Жанна після навчання повернулася в рідний Кропивницький і зв’язок між подругами перервався остаточно.
Коли Наталя побачила серед зустрічаючих Жанну, що направлялася саме до неї, була неприємно здивована, але де подітися, якщо нема більше знайомих у цьому місті. Жанна жила сама у просторій розкішній квартирі.
Вона започаткувала власний бізнес, який розвивався успішно, стала власницею салону краси. Так як Жанна більше часу була на роботі, запропонувала Наталі як плату за проживання прибирати в її великій квартирі й готувати вишукані страви для неї. До прибирання в Жанни не було претензій, а ось догодити зі стравами балуваній бізнес-леді було важко. Вона складала для Наталі список продуктів, серед яких була частина екзотичних, даючи при тому недостатнього грошей. Постійно витрачаючи ще й власні кошти, жінка зрозуміла, що довго так не витягне, ще й Сергій не виходив на зв’язок, і відповідно не було зарплати.
Коли Наталя зайнялася пошуками роботи, але їй не щастило знайти хоч щось відповідно до її фаху, Жанна запропонувала тимчасово попрацювати прибиральницею в салоні. Діватися було нікуди, хоч якась копійка. Та її зустріли в колективі недружелюбно. І на те була причина. Нещодавно Жанна звільнила перукарку Аллу, що чимось не догодила заможній клієнтці, а за нею попросила на вихід і прибиральницю тьотю Любу, що доводилася Аллі бабусею, мовляв, не справляється вже з обов’язками через поважний вік, а вона має їй чудову заміну, молоду і жваву жінку.
Жаннині підлеглі жаліли звільнену колегу. Вона була розлучена, виховувала двох дітей. Бабуся Люба проживала одна, так старалася, так трималася за цю роботу, щоб не почуватися самотньою. І не було ніякої причини звільняти її. До того ж урвалася дівчатам шара: тьотя Люба щодня пригощала їх власною випічкою до кави, потім замінила їм обіди своїми пельменями та котлетами, навіть відмовлялася брати гроші, коли працівники намагалися їй хоч якось компенсувати.
Косі погляди на неї та нарікання на Жанну, а Жанні – на нову прибиральницю, не пройшли повз увагу Наталі. До того ж, їй і самій дісталось, бо власниця стала її прискіпливо перевіряти, і в підсобці помітила Сашка, що виконував домашні завдання.
– Я попереджала, що ніяких сторонніх у салоні. Ще одне попередження – звільню.
Наталя почувала себе ображеною: В Жанниній квартирі в неї не вистачало часу на сина, бо треба було прибирати там й готувати вишукану вечерю. А ще вона почувалася винною перед тьотею Любою, випитала в працівниць, де живе, щоб піти до неї вибачитися, бо від усього цього, що на неї навалилося, ставало нестерпно. Після роботи, взявши з собою сина, жінка вирушила за вказаною адресою. Тьотя Люба запросила на чай, не хотіла їх відпускати, а вислухавши її розповідь, запропонувала в неї залишитися на ніч.
Наталя сама не хотіла повертатися до Жанни і бути їй прислугою, але ж не можна так просто від неї піти, не подякувавши і не попрощавшись. Вона набрала її номер, сказавши, що зустріла знайому й залишиться в неї поки що.
Жанна не добирала слів, настільки була обурена, що вечерю їй доведеться тепер замовляти, а вона економить кожну копійку, щоб їй з сином допомагати.
А вранці, нарешті, зателефонував Сергій: все з ним нормально, перерахував їй частину зарплати. Наталя не хотіла засмучувати чоловіка, обережно говорила, що Жанна взяла їх із Сашком на квартиру і влаштувала на роботу. Та Сергій був категоричний: краще б тобі винайняти нове житло і знайти іншу роботу, знає, мовляв, яка, насправді, корислива Жанна.
Коли Наталя переказала тьоті Любі розмову, та запитала, чи не хотіла б вона якийсь час замешкати в селі.
– Я, Наталю, з радістю взяла б вас до себе, але моя внучка вирішила поселити в себе квартирантів, із дітьми перебратись до мене, поки не влаштується на якусь роботу, бо допомоги від її колишнього занадто мало. А про село я знаю від моїх сусідів, які віддали переселенцям свою дачу, а поряд там є ще один незаселений будинок, кажуть. Якщо хочеш, я їх перепитаю.
– Звичайно, хочу хоч сьогодні переїхати. Дістали вже ті прискіпування. Але ще наберу Жанну сказати, що в мене змінилися плани, хай шукає іншу кандидатуру або повертає пані Любу.
– Ти диви, яка ділова знайшлася, в неї змінилися плани, – кривлялася Жанна, – ще й вказує, що маю робити. Негайно їдь на роботу, привези ключі від квартири, твої валізи з лахміттям я привезу, знайдеш їх у підсобці. А ти, невдаха, такого чоловіка не варта, бо дозволила йому там залишатися і не думаєш, що можеш втратити.
Люб’язні сусіди тьоті Люби самі зателефонували старості, чи будинок ще не заселений. Той у свою чергу зголосився сьогодні ж зустріти з маршрутки Наталю з сином. Так вони опинилися в нашому селі. А після звільнення області Сергієві надали відпустку, він приїхав у село, і сім’я повернулася в рідне місто. Я продовжую з ними спілкуватися.