fbpx

Про те, що бабуся все життя збирала гроші на “чорний день”, знала вся наша велика родина. Бабця секрету із того ніколи не робила, а навпаки, повчала нас і казала, що хороша господиня повинна завжди мати копійку на схові. Ну, збирала, то й збирала. принаймні мені та купка значення не мала ніякого, а от сестра про неї пам’ятала добре

Про те, що бабуся все життя збирала гроші на “чорний день”, знала вся наша велика родина. Бабця секрету із того ніколи не робила, а навпаки, повчала нас і казала, що хороша господиня повинна завжди мати копійку на схові.

Ну, збирала, то й збирала. принаймні мені та купка значення не мала ніякого. Бабуся старенька, часто нездужає, навпаки добре, що ті гроші є. Мама теж відкладала на всяк випадок, адже бабусі було далеко за вісімдесят.

І от, уявіть моє здивування, коли я дізнаюсь, що сестра придбала нову дорогу машину. Оскільки вони із чоловіком вміють гроші лиш витрачати, обидва живуть за принципом, що їм усі все винні, то ясно було одразу, що хтось допоміг.

— Марині треба дітей до школи возити за п’ятнадцять кілометрів. – каже мені бабуся. Я в дитинстві пішки ходила туди, не хочу правнукам такої долі. А Василь її роботу гарну має, то мені вони все до копійки повернуть.

Я до мами, а та лиш руками розводить. Коли ж я сказала бабусі, що сестра ніколи їй і копійку не виділить, бабуся трохи образилася, бо молодшу онуку любила найдужче і вірила їй, все прощала, постійно виправдовувала.

І що зрештою сталось: бабусі не стало, ми в мінусі із чоловіком, бо саме перед тим свекор у стаціонар потрапив, а сестра моя навіть не подумала хоч якось допомогти мамі із організацією прощання з бабусею.

— А чого ти до мене телефонуєш? Я схожа на заможну пані? – сказала вона мені, коли я її набрала. – Тут аби на хліб було.

Ну а я і так витратилась на те, аби чоловікового тата на ноги поставити, ще й в мінус зайшла вагомий. З чоловіком кинулись по знайомим, то лиш 5 тисяч і змогла мамі підкинути, більше, просто не було.

Мама викручувалась як могла, по нитці, а таки зібрала необхідний мінімум. На дуже бюджетному прощанні із бабусею нам із сестрою мама висловила все, що думала про цю ситуацію. Заявила, що ми залишили її одну у найважчий момент і що вона ніколи не думала, що бабуся, яка нас так любила отримає наостанок таку від нас дяку.

Що найцікавіше – коли я нагадала про те, що саме сестра повинна була все організовувати, адже саме на її авто бабуся таку суму докинула, мама лиш відмахнулась:

— То справа давно минулих днів. Я тобі за нинішню ситуацію говорю. Так от чого ти відмовилась допомагати? Ніколи не думала що ти така дріб’язкова.

Мені аж ноги стерпли. То я дріб’язкова? Скажіть мені де тут справедливість? Замість подяки таке ставлення?

Тепер мама ображена на мене, бачте, сестрі і справді не просто, мама ще й їй допомагає, бо ж там двоє діток і чоловік не надто відповідальний. Бабусин дім мама вирішила сестрі віддати, адже ці роки вони орендують дім у нашому селі, ніяк на власний не зароблять. Ну а я у очах матері не така, бо відмовилась їй допомагати з бабусею, та ще й наговорила тоді зайвого.

Але поясніть мені, хіба є в чому моя вина? Я щось не те сказала?.

You cannot copy content of this page