«—Пробачиш?» Запитав дивлячись прямо в очі. А як пробачити зраду довжиною в життя?
У них була справжня любов з першого погляду. Хороші люди по – доброму заздрили Олексію і Маргариті, і бажали їм скоріше зіграти весілля. Адже такі відносини тільки так і завершуються.
Але вийшло все зовсім інакше. Сумно якось все вийшло. А почалися неприємності з новини, яка в таких випадках повинні бути приводом для великої радості. Рита відчула, що скоро стане матір’ю і, ясна річ, поспішила про це розповісти коханому. Але замість радості в його очах несподівано помітила злість і підозру.
Тут варто сказати, що їхні стосунки тривали близько шести місяців. І Олексій порахував, що так швидко все відбутись не могло. І він запідозрив, що Рита хоче зробити з нього батька для чужої дитини. Так їй і сказав. Мовляв, не вірю я, що це моє дитя.
І що б не говорили друзі і рідні, Олексій вже знав для себе свою «правду», і ніяк його не переконати. Запропонував дівчині звернутись до спеціалістів, на що отримав категоричну відмову. Грюкнув дверима і пішов. А потім чекав від коханої дзвінка з вибаченнями і проханнями повернутися назад.
Але Рита все не дзвонила і не дзвонила. І юнак зробив для себе простий висновок. Не дзвонить, значить, відчуває свою провину. Ну, що ж. Так тому і бути. Вірніше, не бути нічому. Вони розійшлись. Зовсім розлучилися.
Потім випадково бачились кілька разів. Але навіть не підходили один до одного і не розмовляли. Якось Олексій побачив здалека, як Рита гуляє по вулиці з дитячою коляскою. Іншим разом помітив, як колишня кохана грається з малюком на дитячому майданчику в парку. Вона його не бачила. Він її помітив, але поспішно пройшов мимо.
Олексій не знав, як Риті живеться. А жилося їй дуже непросто. І все-таки вона вважала себе найщасливішою матусею на всьому білому світі. Так, нехай їй не вдалося поки влаштувати свою власну долю, та, нехай вона мати-одиначка. Але зате у неї є малюк, цей маленький дорогий чоловічок, який і став її справжнім щастям.
Син Костик поступово перетворювався з дитини в підлітка, потім в юнака. Залишилася позаду школа, хлопець вступив до ВНЗ, ріс правильним і цілеспрямованим. Позаду залишилися і питання про батька, якими Костик засипав маму в дитинстві. А хто мій тато? А де мій тато? А чому він не з нами?
Звичайно, Рита вигадувала звичайні материнські казки про льотчиків-героїв і не менш героїчних підводників, які роками виконують важливі державні завдання і не можуть приїхати додому.
Ну, а потім Костик подорослішав, і питання задавати перестав. Чим доросліше хлопець ставав, тим більш ставав схожим на Олексія. Того самого Олексія, з яким вони не бачилися дуже багато років. Того самого
Олексія, з яким вони свого часу зустрілись посеред вулиці.
Рита йшла з сином, Олексій назустріч. Він змінився, звичайно. Але вона його впізнала. І він впізнав її. А потім глянув на Костика і здригнувся. Вони не зупинилися, пішли далі. А він обернувся і довго дивився їм услід.
Олексій прийшов в будинок своєї колишньої нареченої через три дні. Вірніше, через двадцять років і три дні. І прямо з порога запитав: «Пробачиш?». «Давно пробачила», – посміхнулася Рита.
Коли прийшов з навчання Костик, він побачив незнайомого чоловіка і щасливі очі матері. І все зрозумів. Зрозумів, що і «льотчики-герої» і «героїчні підводники» іноді повертаються
