Пройшли роки. А я жодного разу не була на зустрічі ні шкільних, ні інститутських випускників. Не ображаюся ні на кого. Але вони ображаються на мене, бо всі були такі дружні й солідарні, тільки я хитра й зрадлива, й ніколи не підтримувала компанію

Пройшли роки. А я жодного разу не була на зустрічі ні шкільних, ні інститутських випускників. Не ображаюся ні на кого. Але вони ображаються на мене, бо всі були такі дружні й солідарні, тільки я хитра й зрадлива, й ніколи не підтримувала компанію.

Згадується мені наш виступ перед класними батьківськими зборами. Ми інсценізували байку Глібова «Муха й Бджола». Слова автора та Мухи читала я. Негативний персонаж. І дала мені цей твір учителька не за мої артистичні здібності. Навіть дитиною я відчувала, що вона мене не любить. Було за що: спізнилася(то був єдиний раз!), під час уроку дивилася у вікно на пташок, писала швидко та абияк(тоді вимагали каліграфії), давала зошит, щоб списували задачу(я завжди виконувала завдання перша).

Я знала, що мене нема за що хвалити, тож навіть не хотіла старатися, не мала бажання на перерві підходити до вчительчиного столу й давати їй то грушку, то яблуко, то цукерку, що мама поклала в портфелик. Це робили переважно чемні дівчатка, які акуратно переписували в мене задачі, отримували «п’ятірки»(згідно 5-бальної система минулого століття), але хіхікали, коли вчителька робила мені зауваження. І в моєму дитячому серці виник тихий бунт і план, як їх провчити.

Я довго думала, як неправильно розв’язати задачу, щоб не зразу можна було помітити помилку. І мені це вдалося. Вранці мій зошит мандрував по класі, доки майже всі не списали. Залишилася тільки одна дівчинка, та в це час несподівано(до початку уроку було 10 хвилин) зайшла вчителька. «Це що за списування»? – вона взяла два зошити в руки, але розгорнула мій, хмикнула. Я сказала, що це чернетка, що завела новий зошит, і поспішила простягнути його, щоб вчителька побачила правильну відповідь, але вона відвела мою руку.

– По-перше, це звичайний робочий зошит, не списаний до кінця, – процідила вона крізь зуби, – по-друге, що ця «чернетка» робить на іншій парті?

Зразу ж після дзвінка вчителька сказала мені дати щоденник і вліпила дві двійки – за домашнє завдання й за поведінку. Моя дитяча мстя не вдалася. Однокласники зловтішались, як я сама себе перехитрила й покарала, тож я щоденник не показувала нікому, щоб хоч удома не діставали.

Незадовго після того вчителька повідомила, що маємо підготувати концерт для батьків, потім відбудуться класні батьківські збори. Ми розучили дві пісні, а мені з відмінницею Танею доручили зіграти сценку. Звичайно, що вчительчиній улюблениці Тані пасувала роль працелюбної бджілки. Мені головне було продемонструвати свої артистичні здібності. З роллю я справилася на «відмінно», мені навіть зааплодували. Але коли я подивилася на глядачів, то побачила, що моя мама сидить похнюплена та, як рак, червона, очевидно, вчителька вже наперед встигла при всіх присоромити її за мене. Всі інші мами глузливо посміхалися й переглядалися між собою, злегка киваючи головами вбік моєї мами.

Вдома я чесно все розказала і покірно чекала на прочуханку, але мама обійняла мене й запитала, чи не хотіла б я перейти в паралельний, 4-А клас. Керівниця там відзначалася особливою строгістю, але мені було байдуже, щоправда, писати я стала набагато старанніше, до того ж мене виручала моя улюблена математика. Вчителька зрідка мене хвалила, але в п’ятий клас я перейшла круглою відмінницею.

В інституті, де я навчалася на математичному факультеті, я знову опинилася в подібній ситуації. Однокурсники незлюбили доктора філософії через нудні лекції. Але ж екзамен на носі, тому вирішили його задобрити, стали збирати гроші на подарунок, та я не хотіла здавати: «Ще чого? Це тільки другий курс. До того філософія – то вам не інтегральне числення, щоб аж так важко складати». Зі мною перестали розмовляти, але перед тим заявили, що моя майбутня оцінка – то буде заслуга групи, а не моя.

Гадаючи, що викладач клюне на якийсь там подарунок, підгрупа, в якій була я, вирішила чкурнути з практикуму. Я продовжувала сидіти, ніби приклеєна. «Знову вислуговуєшся? – дорікали мені. – Так знай, на екзамені ми натякнемо, що ти була не з нами».

Коли викладач зайшов в аудиторію і запитав мене, де студенти, що сталося, я несподівано для себе сказала, що в гуртожитку прорвало трубу й затоплює  поверх, то всі кинулися збирати воду, щоб не затопило нижній. Вигадала я це не для того, щоб виправдати одногрупників, мені просто було соромно за них і жаль викладача. Щоправда, така подія в гуртожитку таки мала місце, але ще позавчора. «То ви не побігли разом з усіма, а залишилися, щоб мені це повідомити»? «Ні, просто я живу на квартирі».

Я сподівалася, що викладач одну мене просто відпустить, але він сказав, що не збирається прогулювати практичне заняття, бо декан його за це по голівці не погладить. Тож пів пари я мала віддуватися за інших, відповідаючи на геть усі питання.

Однокурсники й надалі мене ігнорували. Дежавю. І ось прийшов до нас екзамену час. Складаємо іспит із філософії. Всі спокійні, впевнені, що викладач буде поблажливий, організувалися, хто за ким, тільки староста та її подруга якісь збентежені, чи мені здалося. Я хотіла піти в першій п’ятірці, щоб чим скоріше закінчити з цією ситуацією, але мене випередили.

Коли почали виходити перші проекзаменовані, то розчаровано повідомляли, що отримали «міжнародну», а вони ж із першого курсу на червоний диплом націлилися. Староста щось там стала  пояснювати, та я не почула, бо зайшла за своєю «міжнародною». Все відповіла й побачила, що викладач у заліковій пише «відмінно». Це була єдина «п’ятірка» в групі, решта – «трійки». Що трапилося? Все просто: викладач виявився принциповим: у плані подарунка сказав, що для нього отримувати презенти від студентів – неприпустимо, і щодо втечі все з’ясував, і щодо “потопу”. А що стосується знань, то оцінив усіх об’єктивно.

Мені, насправді, вникнути в суть філософії й отримати тверде “5” дуже допоміг той практикум. Але в групі я стала “білою вороною” до кінця навчання.

Надіюся, що мою сповідь зрозуміє кожна людина що не прикидається правильною і святою, як мої колишні однокласники та однокурсники.

You cannot copy content of this page