fbpx
Історії з життя
Процесія проходила повз їхній двір. Лариса чула, але примусити себе підвестись не могла. Там на місце вічного спочинку несуть її доньку, а вона лежить відвернувшись до стіни, бо їй нестерпимо соромно перед людьми. Саме її винуватять у всьому, що сталось, а вона і сама розуміє – винна

Процесія проходила повз їхній двір. Лариса чула, але примусити себе підвестись не могла. Там на місце вічного спочинку несуть її доньку, а вона лежить відвернувшись до стіни, бо їй нестерпимо соромно перед людьми. Саме її винуватять у всьому, що сталось, а вона і сама розуміє – винна.

З Іваном Лариса живуть гарно. Що й казати їй з чоловіком таки пощастило. Ні друзів йому не потрібно, ні звичок поганих не має. Все біля дому, біля своєї Ларочки крутиться. Он і худоби повен сарай і сад з, якого щороку мають чималий прибуток і теплиці три. І все у них ладиться, усе в них тиша та спокій.

Виростили сина – легеня і доньку Сашку. Син ще після школи, як поїхав на заробітки, так там і осів. Має у чужій країні і сім’ю і власну справу. Приїздив за цих двадцять років разів зо два, та й усе. А от донька тут у селі заміж вийшла.

І якісь такі вони з чоловіком, від самого початку, вітряні. На весілля Лариса з Іваном їм і бичка і парко поросят і кури і гуси подарувала, майте і примножуйте, а вони на третій день усе те збули хату на замок і гайда по світах кататись. Тільки фотки у конвертах шлють. Десь, щось зароблять, якось перекрутяться і знов у подорож.

Не бідували, але і толку не мали. Все, що зароблять те і проживуть, ні копійки за душею. Думали з Іваном: підуть онуки, діти порозумнішають. Та де там. Дитя в візок і гайда! Він у Польщі вдень полуницю збирає, а вона вночі на якомусь заводі. А дитя по черзі з тим хто вдома. От так попрацюють з пів року і гайда подорожувати. Одного разу навіть в Африку подались.

Так і протинялись років п’ятнадцять і повернулись нарешті в село. А тут пустка. Хата розвалюється в городі вовки виють. Прийшли вгнувшись у батьків грошей на перший час позичати. Ну, звісно ж позичили, хіба вони з Іваном не люди. По сей день тих двадцять тисяч вони не повернули.

Та й не на дім їм гроші потрібні були. Вони, бач, знов у подорож вирушили. Лариса тоді від розчарування аж плакала. Ну, як? Дитина у вас вважай і в школу не ходить толком. Куди самі віються туди її з собою тягнуть. Три рази на рік могла міняти навчальний заклад, та, що заклад – країну. А вони сміються: зате вона у нас на трьох мовах вільно розмовляє. Ні кута свого ні майбутнього.

А з місяць назад знову з’явились грошей просити. І казочку ж придумали, ніби у доньки Ларисиної недуга і потрібні терміново гроші. Лариса з Іваном уже навчені, ні копієчки не дали. А вони по селі з протягнутою рукою пішли, мовляв “допоможіть люди добрі”. Сором який.

А два дні тому сусідка Ларисі сказала, що Сашки її вже нема. Що не встигли зібрати необхідну суму і сталось найгірше. Всього п’ятдесят тисяч коштувало здоров’я їхньої доньки. Два бичка і кілька свинок. Чи кілька пачок з їхнього з Іваном сховку. Але пізно.

Процесія проходила повз їхній двір. Лариса чула, але примусити себе підвестись не могла. Там на місце вічного спочинку несуть її доньку, а вона лежить відвернувшись до стіни, бо їй нестерпимо соромно перед людьми. Саме її винуватять у всьому, що сталось, а вона і сама розуміє – винна. І, як далі жити з цим Лариса просто не уявляє.

Автор Анна К.

facebook