Ще недавно ця молода жінка й не думала про якесь милосердя щодо мене і моєї дитини, коли крутилася перед моїм чоловіком, а тепер он як.
Я одразу запідозрила, що у Віктора хтось є, а далі старалася укласти угоду з власною совістю, адже нашу тринадцятирічну доньку треба ж на ноги ставити за кілька років. хто їй справить весілля чи оплатить навчання?
Як я не старалася себе переконати, але не виходило і через пів року, коли Віктор нічого навколо не помічав та літав на крилах кохання, я вирішила серйозно поговорити. А він і зітхнув з полегкістю, бо кохана його вже при надії і він не знав, як мені й сказати.
Я тоді його речі покидала в сумку і – прощай. Важко мені було дуже, не хочу й описувати те все, що відчувала. Отак всі наші щасливі роки перекреслити. А як інакше? Коли згадую, як ми на озеро їздили, то ж і він з нами був, то й не хочу про нього згадувати. А як застряли в горах – теж він там, навіть нема приводу й усміхнутися, а як колись реготали з друзями, як те все згадували, а це, рахуйте, на кожних таких посиденьках щось та й було.
І ось чоловік на порозі – пустіть погрітися, називається.
– Я не висипляюся, Оксано, дитина просто спину не має, Катя на мене нуль уваги. З їжу лише каші і пюре, сорочки я сам собі перу, навіть прасую… Сплю на незручному дивані, бо дитина біля неї.
І так все жалісливо описує та бочком на кухню. Ну, я ж дам їсти, що я не людина, тим більше, що донька зраділа, що батько прийшов.
І отак він почав заходити, а мені ж що, шкода тарілки супу? Та вже, хай їсть, ми ж не чужі люди. а далі проситься й заночувати.
– Чи вітрянка чи що, не хочу там бути, пустиш на кілька днів? Я б радо пішов в готель, але у мене така скрута з грошима…
Пустила я переночувати, ну, що мені шкода дивану?
І така собі ходжу раденька, що не все гаразд в чоловіка, як тут мене колега запрошує на побачення.
– Я чув, що ти вільна, ходи на каву…
І я задумалася – а чи я вільна і свобідна? Кожен день щось готую, бо прийде Віктор, перу його постільне, щоб чисто було, прибираю за ним у ванній…
І ось з такими думками я прийшла додому, а там Віктор приніс квітку і в такому вже доброму гуморі, лосниться, усміхається, на дивані моститься після вечері, а далі й до мене заглянув, мовляв, чи не хочу я душевно погомоніти, бо він може мені в цьому допомогти, не чужі ж люди.
А мені аж волосся дибки, що я починаю робити і для чого?
– Вікторе, щоб завтра не приходив ночувати і більше ніколи. у мене нові стосунки і тобі тут місця не буде. Чув?
І от на ранок, коли я випровадила нарешті остаточно і безповоротно чоловіка зі свого життя, тут його дружина прийшла мене совістити.
Мовляв, чого я лізу в чужу родину, якщо я не така молода, як вона і така гарна, а Віктор просто бігає до мене, бо він такий-пересякий і заробляє мало, і нічим їй з дитиною не допомагає і взагалі, вона не думала, що він так зміниться…
Я закрила перед її носом двері і зателефонувала Тарасу з тим, що я його запрошую на каву. А що? Треба собі нові приємні спогади на старість відкладати, якщо старі виявилися не надто якісними. Думаю,що й ви мене в цьому підтримаєте, бо ж життя таки одне.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота