Прибігла сваха до нас на третій день по приїзді. Уявіть, не першого ж дня прийшла відвідати свою доньку і онуків, а аж на третій зайшла. Навіть не похвалила нашого ремонту. А вже, коли я їй сказала, що збиралась, то та лиш очі от такі великі зробила, мовляв, я до чого?
Скажу вам так як є, я раділа коли дізналась, що Ніна буде мені невісткою. Вона дівчина і освічена і роботяща, та й не з бідного десятку.
Її тато і мама ще три роки тому подались на заробітки в Чехію. За той час Ніна вивчитись встигла, зараз на останньому курсі. Весілля ми гарне зіграли, свати машину молодим подарували.
Про те, що жити будуть окремо син із сім’єю і мови не було. Ми ж дім із чоловіком нащо такий великий збудували? На два поверхи він у нас і такий просторий із вікнами у підлогу.
Другий поверх ми молодим віддали повністю. Знаєте, я була горда, що ми от так змогли прожити, що і самі маємо і дітям дали. Бо ж не в кожній сім’ї так, не в кожній.
Звісно, хата у нас хоч і гарна, але все потребує аби до нього рук докладали. От так і в нас. Заїхали молоді, стіни є, а вже як у середині зроблять, то так їм і буде житись.
Розпочали ми ремонт одразу ж, бо ж мали гарні гроші із подарованих на весілля. Думала я що вистачить на все, однак, мов та вода крізь пальці – підлогу замінили в будинку, проводку нову зробили, стелю, а далі все стало.
Вже якраз на той час свати вперше Нелі передали гроші із Чехії. Як ішла вона за переказом, то я собі і тішилась, що зможемо шпалери придбати, чи труби замінити.
Однак невістка принесла усього що п’ять тисяч гривень. Я тоді мало не розплакалась, бо тих грошей явно не стало б ні на шпалери ні на те, аби замінити труби отоплення.
Я не раз у розмові натякала свасі, що ми робимо ремонт, а та ніби й не розуміє.
— Так, так. – каже мені, – Ми також гроші складаємо, аби свою хату обновити. Навіть не уявляю у яку копійку те все стане.
А потім вона таки приїхала додому і вже селом пішла балачка, що у дворі моєї свахи плитка тротуарна з’явилась, і поки теплі дні, там робітники дах на черепицю червону замінили.
До нас вона на третій день прийшла. Тобто, не одразу як приїхала прибігла до доньки, а вже на третій день завітала онука побачити, уявіть собі.
Ремонт наш вона навіть не похвалила, ми пили чай на кухні, вона про себе розповідала, що в нас запитувала, але я таки не витримала:
— Треба дітям допомогти із ремонтом, – кажу. – Бачиш, шпалери по всьому дому зняли, проводці уже 15 рік пішов, та й меблі у нас тут стоять старі. Допоможіть свахо, бо самі ще коли зароблять?
Вона моргнула якось так цікаво, а потім її брови полетіли на лоба, і як розсміється:
— Ото насмішили ви мене, ну їй Богу. А сусіду вашому шпалери не треба замінити? Чи може ми із чоловіком лопатою гроші гребемо і вже маємо все у себе, аби сватам у домі ремонти робити?
— Яким сватам? – кажу їй, – Тут твоя донька мешкає, твій онук. Чого не допоможеш?
— Так ми і допомагаємо щомісячно скільки можемо, – каже холодно і підводиться, – Як мало – зароблять більше, Та й з якого дива маю у ваш дім тисячі нести, як свій робити треба?
От така мені невістка попала із такої сім’ї, що не приведи Боже. На мені і сім’я молода і невістка, що в декреті сидить і онук і ремонт, якого немає, а та сторона і пальцем не поворухне.
Бачте, як жити сюди її донька йшла, то все її влаштовувало, а як дійшло діло до того, що не на все готове дитину відправляє, що треба щось і підсобити, так уже то моя хата.
Поїхала сваха і вже другий місяць лиш передачі шле, а не гроші. Підгузки онуку, речі і їжу яку. Оце вислала доньці куртку і чоботи зимові. А грошей – ні копієчки.
От такі люди нині жадібні пішли. Скільки не є, а все мало. А ми так і живемо у хаті без шпалер. От до чого нас сваха довела.
Головна картинка ілюстративна.