Хто би міг подумати, що ситуація може змінитися?
Дітей у нас було двоє, тоді їм було десять і вісім років, хата була моя, тому Матвій не мав на неї права.
І от я сиділа і розуміла, що у нього попереду кохання, а у мене важка робота, бо ж дітей треба й далі глядіти, мене ж ніхто не відмінив, все одно я мама, навіть, хай покинута татом.
Робота у мене була така собі, в школі на чверть ставки, купу паперової роботи і жодного прибутку. Тоді якраз почали вже більше жінки їздити на роботу за кордон і я вирішила теж спробувати.
Батьків моїх не стало рано, бабуся, яка мене виховувала теж пішла недавно, тому мені ні на кого було залишити дітей. був тільки один варіант – чоловік.
І я його почала просити, але він сказав, що не буде з дітьми, бо у нього інші плани. Для мене це було наче грім серед ясного неба, адже це ж його діти!
Тоді я вирішила піти на відчайдушний крок – відвезла дітей до його коханої, та відкрила двері, а я її посунула, дітей в квартиру запхала разом з рюкзаками.
– Я на місяць поїду, а там заберу. Бувай.
Їхала з важким серцем на роботу, але що ж робити, на вулицю він їх не вижене, а позбавляти мене материнських пав теж не варіант, бо тоді дітей віддадуть йому.
Місяць минув швидко, а я нічого не заробила аж такого, щоб вистачило на пів рок, як то ту роботу розхвалювали. Прийшлося залишитися ще на місяць і ще на один. Чоловік просто вив, але я мала мету, тому не звертала на нього увагу.
Додому я привезла пристойну суму, забрала дітей і ми змогли собі дозволити в квартирі ремонт, у дітей з’явилися ноутбуки і всі були щасливі.
На наступний рік ситуація повторилася, але цього разу чоловік вже сказав, що дітей буде глядіти у мене, бо його Ірина теж хоче спокою.
Вже цього разу я заробила більше, бо вже орієнтувалася і в тому, як шукати роботу, знала трохи мову і могла вибирати, де саме краща робота. Привезла я добре, ми ще прикупили меблів, поїхали з дітьми на відпочинок і непогано так провели час, було купа радості і фото.
Чоловік став до нас частіше приходити, казав, що у нас такий ремонт, що йому треба кілька років на такий заробляти, казав, що сумує за моїми стравами і взагалі, добре ми жили.
Я тоді ще не зрозуміла, куди вітер хилить, але той почав прямо:
– Слухай, давай все вернемо назад? Ірина не така вже й гарна, як я собі думав.
– Ого, хто б міг подумати, – кажу я, а в самої вже в голові запрацював калькулятор: якщо я звільнюся з роботи, то зможу купу грошей на заробітках мати, а тепер буде кому з дітьми сидіти!
Я погодилася аби чоловік вернувся до нас, сама поїхала на заробітки і вже була спокійна за те, що діти мають що їсти і за ними приглядають як має бути.
За ці двадцять років, я заробила дітям на власне житло, купила собі машину і будиночок в середмісті. А батьківську квартиру продала і не сказала про це нічого чоловікові. Ото було у нього обличчя, коли його речі люди склали в пакети та забрали у нього ключі.
Він кричав мені в трубку, що так не робиться, що ми сім’я, у нас діти, а я отак вчинила.
– Матвію, ми з тобою двадцять років як розлучені і діти давно виросли. Чи ти будеш дітьми прикриватися?
Отак я вчинила, всі кажуть, що то занадто, але я так не думаю. Чи вони мають рацію?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
