Якби знала, що свекруха буде у кожній шпарині, купила б сейф із кодовим замком.
Марія Федорівна, моя свекруха, мені спершу дуже сподобалася. Душевна жінка завжди готова вислухати і дати пораду. З першого дня знайомства вона оточила мене турботою.
Це тільки потім зрозуміла, що турбота буває нав’язливою. А спочатку я навіть чоловіка Вітю лаяла, коли він без поваги належної з мамою телефоном розмовляв. Думала, даремно він так, адже мама в нього золото просто.
Вже потім, як пройшов наш перший спільний рік, до мене дійшло, чому обидва сини Марії Федорівни поспішили залишити батьківський будинок відразу, як тільки їм вісімнадцять виповнилось.
Старший брат Віті взагалі на інший кінець країни поїхав, щоб любити маму виключно на відстані. І зараз у них чудові стосунки. Обмінюються теплими словами, але тільки телефоном.
Свекруха, звичайно, планує відвідати старшого, але поки що руки не доходять. Воно й зрозуміло, коли їм дійти, коли тут молодший син із сім’єю під боком. Є кого любити і про кого піклуватися.
А піклуватися Марія Федорівна обожнює і робить це з великим ентузіазмом. Я на пальцях можу перерахувати дні після весілля, коли ми з чоловіком залишалися наодинці.
Ні, ми не живемо разом із свекрухою. І навіть у одному районі не живемо. Але це ніяк не заважало їй збирати сумки з продуктами і рано-вранці у вихідний день будити нас.
Уявіть ранок суботи. Ви молодята, насолоджуючись законним вихідним. І тут дзвінок у двері, на порозі мама.
– А я вам млинці привезла, їжте, поки теплі, – торохтіла Марія Федорівна, розвантажуючи на кухні сумки з провізією. Тією кількістю їжі, яку вона привозила, можна було б нагодувати Уганду.
Загалом у нас пішло майже п’ять років, щоб відвадити маму від такого піклування. Якось я втлумачила їй, що не можна приїжджати до нас рано-вранці у вихідні. І ввечері нас теж можна не застати вдома.
Домовилися, що вона заїжджатиме до нас, доки ми на роботі. Подруги попереджали мене, що дарма я даю свекрусі ключ від квартири.
Мовляв, робитиме ревізію, перевірятиме чистоту найвіддаленіших куточків і перемиватиме по-своєму посуд. А я мала вибір? Або так, поки ми на роботі, або приймай її ввечері або вранці, витрачай дорогоцінний час на бесіди з нею.
Ні, нехай привозить їжу, поки нас вдома немає. Я чомусь щиро вважала, що це ідеальний варіант. Але життя, як це зазвичай буває, показало мені, як я була неправа.
З юності я захоплююсь аніме. Ось подобається воно мені і все тут. Я відвідую тематичні форуми та обов’язково ходжу на фестивалі та виставки, коли вони в нашому місті бувають.
Мої батьки із захопленням давно змирилися. Спочатку, звичайно, сміялися і докоряли. Мовляв, ти вже доросла, а все ніяк не відстанеш від мультиків.
Друзі теж спочатку жартували, а потім усі звикли. Навіть сталі з повагою ставиться. Привозять із поїздок до інших країн цікаві журнали та фігурки.
Ось їх, фігурок, у мене накопичилося вже чимала кількість. Є рідкісні екземпляри вартістю кілька тисяч. Довгий час я зберігала свої скарби просто в ящиках.
Діставала, звісно, періодично, перебирала, розглядала. А потім подумала, а чому, власне, вони в мене припадають пилом аби де. Можна ж виставити колекційні фігурки і милуватись ними спокійно.
І того ж дня я розставила свої багатства на тумбі під телевізором. Вийшло дуже гарно. Справжній такий, знаєте, куточок аніме.
Але недовго я милувалася картиною. За кілька днів повертаюся з роботи, а фігурок ніде немає. Усю квартиру обнишпорила, як корова злизала.
Дзвоню свекрусі і запитую чи не бачила вона мої фігурки.
А та мені видає:
– Ларочко, ну які у твоєму віці іграшки. Я зібрала все та викинула. Ти заміжня жінка серйозніше треба бути.
Я трохи свідомість не втратила. Уявляєте? Викинути мої колекційні фігурки, деякі з яких зараз можна на закритих аукціонах знайти! Та вартість колекції вже давно за десятки тисяч перевалила. І не гривень.
Шукати колекцію, звісно, тепер уже марно. Я особисто машину зустріла, коли додому йшла. Вирушили мої фігурки на звалище, а там про їхню цінність ніхто й не підозрює.
Не передаватиму все, що я того дня висловила Марії Федорівні. Та образилась. Чого, каже, ти волаєш через якусь нісенітницю. Не можуть, мовляв, якісь там пластмасові фігурки стільки коштуватимуть.
Я навіть не стала з нею сперечатися. Просто, оголосила скільки все вартувало і коли хочу отримати відшкодування.
Чоловік сказав, що я не права, але я стоятиму на своєму. Маю право, хіба ні?
23,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
