Прийшла до доньки порадіти їхнім добрим новинам. Про, що ми там говорили, аж тут прийшов зять зі свахою. Галина говорить, а я від обурення аж підстрибую. Оце додумалась жінка.

Донька моя два роки тому вийшла заміж. Розписалися, скромно посиділи у колі родини. На той час молоді були студентами, саме диплом захищали, самі розумієте, не до гулянок.

Ще тоді, я їм подарувала значну суму грошей. Але, як подарувала: показала і залишила у себе. Ті гроші я їм на відпочинок залишила. Такий собі медовий місяць хотіла їм улаштувати.

І от на другий річницю шлюбу таки вони викроїли час і вирішили з’їздити на базу відпочинку у Карпати:

— Гори, тиша, спокій і ми удвох, – мріялось доньці.

Однак, прийшов мій зять додому з роботи, та не сам, із мамою своєю. Галина з порогу мені здалась надто зверхньою і готовою до чогось. Ніби як мала щось дуже неприємне нам сказати.

— У подорож я з вами поїду! – видала вона молодим.

Зять почервонів і опустив очі. Мов дитина мала, ну їй Богу.

— Мама хоче з нами їхати, – повторив він, не дивлячись на дружину і на мене.

— Галино, – кажу рішуче, – ви думаєте, вони без вас і з відпочинком не впораються?

— Не турбуйся так, свахо, – каже та мені навіть не знітившись. – Я їм там не заваджу. Просто поруч буду, якщо щось знадобиться. Ну хто його знає, які ситуації можуть виникнути?

— Які ситуації можуть виникнути на відпочинку, свахо? – я починала виходити з себе. – Ремонт у номері? Неправильно зварена каша? Погано протертий пил?

— Не нагнітайте, свахо. Мова ж зовсім не про це!

— Тоді я не розумію, навіщо вам із ними їхати.

— Людмило Сергіївна, мама просто піклується про нас – подав голос зять. – Не нагнітайте, прошу.

— Ви самі можете про себе подбати! – аж підстрибнула я. – Ви дорослі люди, одружені другий рік, а без мами твоєї кроку ступити не можете!

— Та що ви там робити будете? – спробувала я захистити молодих. – Ви з ними в одному номері оселитися вирішили?

— Ні, що ви вигадуєте! – каже сваха. – Я собі окремий номер візьму. Просто відпочину за разом із ними от і все.

— Коли ще мама матиме шанс у такому закладі побувати? – подав голос зять, все ще густо червоний, – Їй 55, вона мене виростила, навіть у санаторії ніколи не була. Так що, не заслужила?

Я отетеріла, бо ж виходило, що їхати буде сваха за компанію і коштом молодих. Тобто, моїм. І все вони викручують так, що то не мною оплачувана подорож, а син везе маму на відпочинок, бо та така хороша, а він у неї кращий від усіх.

— Тоді я грошей ніяких не даю, – сказала я, – Хочете, свахо, їдьте, відпочивайте, але за власні.

Треба було бачити очі зятя і свахи. Явно вони не очікували такого фіналу бесіди:

— Тоді віддайте наш весільний подарунок, – каже мені зять. Виходить мама нам подарувала подарунок, а ви схитрували, так не чесно.

Дивлюсь на доньку, а та очима кліпає і видно що сама не розуміє, як так все обернулось. Пів години тому мрійливо розповідала, як два тижні буде відпочивати, а тут на тобі щастя – чоловік таке утнув.

– Я без мами нікуди не поїду. Що за ставлення таке до мене у цій родині? – раптом зять каже моїй доньці, – Для тебе моє слово нічого не варте? Що за шоу на порожньому місці?

Зрештою, зять і сваха пішли з гордо піднятою головою:

— Доки ти не вибачишся. – кинув зять наостанок, – Я не повернусь. Ми сім’я, а командує тут твоя мама.

І знаєте, в Карпати ми з донькою удвох поїхали. Побули два тижні і вирішили продовжити наш відпочинок ще на два. Зять подав на розлучення, а сваха заявила, що розпад сім’ї на моїй совісті. Бачте, я вмішуюсь, куди не слід.

— Воно й добре, що ви на початках себе показали, – сказала мені у трубку, – Та й син у мене такий, що ним не покомандуєш – сам усе вирішує. Буде ваша донька ще згадувати його, та пізно – такий собі пару швидко знайде.

Ну цікаві люди, от правда цікаві. Розлучила сваха сім’ю і винних шукає. Прикро, що шлюб розпався, але й добре, що так от одразу, встигне ще дитина долю свою знайти.

Головна картинка ілюстративна.