– Дивися, Женю, щось твоя жінка надто гарна стала, – казали моєму чоловікові друзі, а він лиш рукою відмахувався. Якою б гарною я не була, хіба зрівняюся з молодою любкою?
Женя мав ілюзію, що я нічого не знаю.
Робив ремонт в молодої газдині, чоловік її був на заробітках. А вона тут порядкувала. І кожного вечора я вислуховувала, яка вона кмітлива, гарна та який у неї гарний смак. Це мене кололо, але ж я не думала, що так далеко зайде.
Далі він просто почав приходити пізно і не звертати на мене уваги.
Я думала перечекати, адже у мене родина, навіщо це все руйнувати? На які гроші я годуватиму двох школярів?
Але ситуація просто неслася на всіх конях, бо кохання так запахло голуб’ятам, що вони вирішили одружитися.
Про це все мені розказав чоловік тієї самої Насті, виявилося, що той не такий вже й багач, пів життя на заробітках на будівництві, думав, що будує тут сімейне гніздечко, а виявилося, що не для себе він те все будував.
– Юлю, – казав він мені, – Я люблю свою дружину, якби ви вплинули на чоловіка, то вона б вернулася до мене, а він до вас.
– Андрію, – відказувала я, – Як ви собі це уявляєте? Що на нього зараз може вплинути, коли він й дивитися на мене не хоче?
– То зробіть аби звернув!
– Аякже, не маю куди гроші викинути, – випалила я.
Але Андрій наполягав. Він чомусь думав, що гарна сукня здатна творити дива.
Ну… Дива не дива, але я за все життя не переміряла стільки суконь, як за цей місяць. Господи, яке ж це блаженство – відвідувати салони краси. Я наче на світ народилася!
Пройтися в гарній сукні і при тому не думати, що ти тепер маєш місяць себе обмежити в чомусь, щоб сімейний бюджет не тріснув по швах…
Думати про все на світі. А не про те, як зекономити і де дешевше купити – це така свобода! Свобода в думках, свобода в діях!
Можна звернути увагу на щось поза родиною – що там в кіно, що в театрі, який концерт?
І чомусь так виходило, що ми ходили туди з Андрієм, наче узгоджувати план повернення наших половинок, але все частіше і частіше ми просто спілкувалися.
Мені було цікаво слухати, що ж там за кордоном, як люди дають собі раду, коли все в країні не знайоме.
І ось на цьому етапі й почали наші спільні друзі говорити моєму чоловікові Жені, що його жінка погарнішала, а це дуже поганий знак для чоловіка.
Женя не звертав уваги, а я вирішила, що раз так, то й треба все це офіційно й вирішувати.
– Женю, у нас двоє неповнолітніх дітей, тому квартира буде за мною і ще плюс аліменти. Тому подумай добре, адже в тебе більше не буде такого вигідного клієнта, як чоловік твоєї коханої.
Женя лише відмахнувся, адже з милою рай і в гуртожитку. В Андрія справи були не на його користь, бо квартира була придбана в шлюбі і прийшлося ділити її навпіл.
Його дружина наполягала аби він повів себе як чоловік:
– Який ти дріб’язковий! Інші чоловіки гідно йдуть, а ти будеш судитися за кожен мішок шпаклівки?
Вона наговорила йому такого, що він вирішив, що так і буде – за кожну плитку і лампочку.
Поки все це тривало, закохані жили на орендованій квартирі, але Женя не міг її оплатити, бо ж вибрали вони таку, яка зручна була Інні. Прийшов до мене та просив почекати з аліментами, але я була невблаганна:
– Дітям треба менше їсти, бо ти хочеш м’якше спати?
Десь через рік Женю почали шукати кредитори, бо Інна працювати не звикла, а він мав це все тягнути на собі. Вона його навіть просила поїхати за кордон, як її чоловік.
Через рік Інна вирішила вернутися до свого колишнього чоловіка і Андрій її пробачив. Тепер додому шкребеться і Женя, а я вже й не знаю чи так він мені й треба.
Фото Ярослава Романюка.
