fbpx

Прикро. Віддаєш все дітям, а в результаті ти непроханий гість у власноруч купленій квартирі

Моя невісточка попала у нашу сім’ю зовсім бідненькою: пошкодуйте її – мами у неї не стало, коли їй було 20 років, а в її 23 роки батько вказав на двері, бо іншу господиню в дім привів, і ось вона – полюбила нашого синочка, заміж за нього хоче.

Ну що ж, пошкодували, пригріли, і до розпису з сином, поки жила у нас, вона така вже тихоня була! Каже – вчуся психології по комп’ютеру, буду скоро професоркою.

Справили ми їм весілля. У невістки були запити на лімузин з рестораном, але обійшлося і простими машинами з вечірнім кафе: це нормально.

На весілля батько нареченої не прийшов. Вона була категорично проти, але ми все одно подзвонили свату, вперше з ним спілкувалися.

Він сухо подякував, сказав, що прийти не зможе, але запитав у нас номер карти і вислав молодим 6000 гривень. Тільки не так давно нам вдалося поспілкуватися зі сватом тет-а-тат, але про це потім.

Головний подарунок чекав молодять попереду – куплена нами двокімнатна квартира, та ще й в новому будинку, ще й з ремонтом! Але я не така наївна, все продумала, зробила дарчу тільки на сина. Хоч мені тоді невістка ще й подобалася, але хіба все одразу передбачиш?

А ми так з чоловіком горбатилися, відкладаючи кожну копієчку на ці квадратні метри!

Загалом, інтуїція мене не підвела. Є ймовірність, що син в пориві почуттів може переоформити квартиру на двох, але поки що він не зовсім дахом поїхав, тримається.

Коли молодята переїхали, то Оленка(зовсім, як у казочці про Івасика-Телесика) розправила свій капюшон. Вона відразу з порога вважає себе законною власницею цієї квартири, і геть забула – чия вона, і хто її купив. Тепер вона весь час говорить: «Моя квартира».

Хотіли ми після весілля справити новосілля, але невістка аж засичала: «Чого? Натовп гнати в нашу чисту квартиру? Натопчуть, гамір буде, а нам після 9 вечора спокій і чистота потрібна! Правда, коханий? ». Це вона моєму синові. Той голову опустив, так, мовляв, кохана.

Далі більше. Я почала помічати, що при наших з чоловіком візитах до них додому, невістка морщить носика і намагається якомога швидше нас випровадити. І син не відстає, а мало не підштовхує нас до порогу – Оленці потурає.

Батько геть вирішив до них більше не ходити, та й мої візити зменшилися – максимум раз в два місяці, і то по ділу: наприклад, щось привезти, я все ж кухарем працюю, завжди є зайвий шматочок. Але це все виглядає, ніби кур’єр піцу приніс: доставка – дякуємо – до побачення! Так і пройшов майже рік.

А з місяць назад була взагалі ще та історія. Чоловік хотів зробити мені сюрприз на день народження (ремонт на кухні), і попросив два дні пожити у дітей.

Я зателефонувала синові, він сказав, що вони подумають, погодилися потім, але тільки на кілька днів – на вихідних. Ой, як я там намучилася, хоч була всього одна доба!

Бачила, як мене там буквально терплять, а у невістки чомусь раптом голова розболілася. Син приготував вечерю, забрав тарілки собі в спальню, а я їла на самоті.

На наступний день я пішла в магазин і приготувала обід, поки молоді півдня спали. Дивлюся – син встав, пішов під душ. Я щось якось навіть не подумала постукати, зайшла до них у спальню, в зачинені двері, щоб невістку на обід покликати.

Що тут почалося! Невістка в наступ. Син вискочив, став на бік Олени і на мене: «Та як тобі таке у голову прийшло, без стуку входити? та що ти таке приготувала, ми таке не їмо, ми тепер на правильному харчуванні – доведеться все в унітаз виливати».

Ну і все в такому дусі. Я чоловікові в сльозах зателефонувала, кажу: «Додому хочу, не потрібен мені сюрприз, я його сама тобі допоможу зробити». Загалом, поїхала додому і більше туди ні ногою.

А на день народження син сказав, що сам до нас на хвилинку заскочить і привітає, Оленка «нездужає». От і добре! Прискакав, вручив квіти з цукерками, спробував невиразно вибачитися, і додав, що на його дружину не треба ображатися – вона ж така бідолашечка, це життя її зробило такою.

Я сказала, що мені все одно, в гості я приходити не буду, але щоб він голову не втрачав – квартиру на неї не переписував. Він пообіцяв цього не робити, сказав, що він не зовсім ще глузд втратив, але і розлучатися з дружиною не збирається – любить її, а мене просив бути з нею ласкавішою! Так в яке місце треба цю Оленочку ще чмокнути?

Зате на цей день народження я запросила свата – батька невістки, треба ж колись познайомитися. Він прийшов зі своєю новою дружиною, коли переконався, що доньки не буде. Ось він мені і розкрив очі на невістку.

Матір свою вона не любила, а сама довела її своїми витівками. Коли її не стало, батько довго горював, а донька – ні. Але через 2,5 року сват познайомився з іншою жінкою, спробував привести її додому, познайомити з донькою, так та одразу ж влаштувала протест, викинула сумочку з плащем цієї жінки в під’їзд і сказала: «Нема чого на нашу хату зазіхати!». Ось батько і не витримав – вказав їй на двері.

Вона все одно вдома сиділа – навчання на медсестру покинула, працювати не хотіла. А потім перебралася до своєї заміжньої подруги, ось ті її і сплавили швидко – познайомили з моїм сином.

Не довіряти сватові ми не можемо, він дуже порядний чоловік, і дружина у нього така тиха, ввічлива, навіть вважає себе винною в цій історії.

Сват все просить у нас вибачення, що доньку таку виховав. Ось сиділи з ними і думали – прикро так, всю себе віддавали дітям, а тепер така невдячність від них.

Ми робили усе, щоб у них був свій куточок, а тепер стали не бажаними гостями у їх домі.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page