fbpx
Історії з життя
Принесла я чергову сумку з речами одинокій мамі з двома дітьми. раніше я все через подругу передавала і з цією Машею навіть знайома не була. А сьогодні узяла цукерок малим, сиру ковбаси і курку в магазині. Пішла знайомитись і речі занести

Знаю одну самотню маму з двома дітьми – Машу, сусідку моєї подруги, і періодично віддаю їй хороші речі – на неї і на дітей. У нас маленьких дітей немає, мені привозять брати, від своїх, що ростуть.

Речі у мене всі хороші, практично нові, ну буває таке – купиш, одягнеш два рази і висить без діла, місце займає. Брати своїх дітей одягають, як картинку – одяг і взуття хорошої якості.

Так ось, періодично перебираю гардероб і те, що не носиться – віддаю Маші. При цьому говорю, якщо не сподобається – віддай комусь, або навіть – продай, на сайтах що тільки не продають.

При цьому завжди думала, що допомагаю людині і навіть відчувала якусь радість, коли починала переглядати речі. Ось, наприклад, ця кофтинка мені ніби подобається і ще б одягла, але краще Маші віддам, порадую людини.

Я звичайно, не величезними баулами їй речі віддаю – я стільки просто не купую, але невеликі пакетики набираються. Ось і сьогодні склала в пакет куртку, практично нові зимові чоботи (мені трохи тісні), дітям – два комбінезона, джинси, три шапки, куртку, двоє в’язаних штанів і дві толстовки.

Речі зазвичай віддаю подрузі, вона потім передає Маші. Сьогодні подзвонила подрузі, а вона цілий день зайнята, сказала:

– Та ти сама сходи віддай, під’їзд знаєш, а квартира 42. Маша вдома цілий день – вона не працює, а садок сьогодні закритий.

Я думаю, куплю ще що-небудь дітям і Маші з їжі. Дітям Маші 5 і 6 років, не зручно з порожніми руками приходити. Купила цукерки, печиво, сир, ковбасу і курку – думаю, суп зварить.

Дзвоню в домофон. Коли я їй назвала себе, вона протягнула:

– А, це ти? Заходь!

Зайшла в квартиру, а в ній не прибрано, діти мультики дивляться – вийшли до мене в якомусь брудному одязі, у Маші на дивані ноутбук відкритий і на нього повідомлення приходять, зрозуміла по звуку. Діти цукеркам зраділи, а Маша сказала:

-А курку навіщо купила? Це варити треба, а я так втомлююся з ними, мені не до цього. Ось ковбаса – це добре, а суп нехай в садку їдять. Ну, гаразд, давай, може зварю, коли їсти нічого буде! А пакети он в куток постав, там ще твої стоять – нерозібрані (я віддала їх три місяці тому). Завалила ти мене своїми речами! Це ж скільки прати треба! Ось чоботи мені треба, мої порвалися. А куртка мені біла куди? Ну, гаразд, став куди показала! Підемо на кухню, чай з твоїми цукерками поп’ємо! Тільки там посуд помити треба!

Я відмовилася, пославшись на справи і швидко вийшла з квартири. Машу я бачила тільки на вулиці і ніколи з нею близько не спілкувалася. Вийшла з під’їзду і стою.

Не зрозуміла, що це було – людина жодного разу не сказав «спасибі» і поводила себе так, ніби зробила мені послугу, що взяла речі. Ви подумаєте, що я їй за «спасибі» це віднесла? Ні. Просто для нашої сім’ї слова «спасибі» і «будь ласка» входять в розмовну мову. Ми з чоловіком так спілкуємося.

Чесно, я здивована і думаю в речей моїх там не потребують, якщо Маша за три місяці пакети з дитячим одягом не розібрала. Більше їй нічого не приноситиму. Коли ще набереться щось – може на сайті викладу «Віддам даром», але туди точно не понесу.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page