Власна квартира у 23 роки. Без іпотек, кредитів та допомоги родичів. Хто про таке не мріє? Ось і Наталя мріяла, і її мрія збулася: дуже багатий Валентин, якому дівчина присвятила 5 років свого життя, зробив дівчині на прощання дороговартісний подарунок: двокімнатну квартиру.
Наталя, закінчивши інститут і її стосунки з Валентином, пішла працювати за спеціальністю – вчителем алгебри та геометрії. Батьки дівчини знали про щедрий подарунок, отриманий дочкою. Не схвалювали, але змирилися. Щоб не псувати доньці репутацію, було придумано легенду про далеку бездітну родичку, яка залишила заповіт на Наталю.
У 28 років Наталя познайомилася з Андрієм, а шлях до шлюбу тривав два з половиною роки.
Батьки нареченого і нареченої були щасливі: нарешті дві самотні особистості наважилися створити сім’ю. На обрії замаячила перспектива стати бабусями-дідусями. Одне питання не давало спокою батькам Андрія: де молодята житимуть надалі?
На теренах жінки? Непорядок: це чоловік повинен дружину в будинок привести, а не прийти до неї і ремонтувати, душу вкладаючи в чуже майно. Ось якби нерухомість була спільною, тоді інша розмова: і Андрій при власності, і Наталя, мабуть, від нього так просто не відступиться.
— Чоловік почав розмови вести, що непогано було б мою квартиру продати, грошей додати і купити трикімнатну квартиру. Я відмовилася. Навіщо? У мене простора двокімнатна квартира, місця вистачало. І все одно: своє – воно і є своє, – міркує Наталя.
Андрій умовляння не припинив. За порадою мами, він взявся за пошуки документів, щоб оцінити вартість квартири дружини, отриманої, як він думав, у спадок від дальньої родички. Документи знайшли. Тільки замість будь-яких згадок про заповіти, там була дарча від якогось Валентина. У Андрія виникли питання.
— Я чесно чоловікові розповіла, що квартира — подарунок забезпеченого залицяльника на прощання. Андрій зрадів: «Так це чудово! Віддай йому назад квартиру, візьмемо іпотеку, житимемо, як нормальні люди!».
Почута чоловіком інформація була одразу передана батькам. Вони наказали Андрію збирати речі і повертатися до батьківського будинку з неправедно нажитого майна вертихвістки-дружини.
— Яка ж різниця, звідки в мене житло? Це було вісім років тому! Мені зараз 31, Андрію – 34. Якщо брати квартиру в іпотеку, то ми працюватимемо на неї до пенсії! Що за маячня? – обурюється Наталя.
Андрій твердить, як заведений: «Повертай квартиру колишньому залицяльнику, ми беремо іпотеку!» Батьки чоловіка навіть виділили кошти на початковий внесок у розмірі сто тисяч. Повертатися до дружини Андрій відмовляється: йому зле перебувати у її квартирі, знаючи, як вона їй дісталася.
— Я йому пригрозила: не повернеться — подам на розлучення. Кожен чоловік радів би, що дружина при нерухомості. Звідки — питання десяте. А цей уперся: ні і все, поки назад не повернеш. Та навіть якби я й захотіла повернути, де я цього Валентина шукатиму? Ми зустрічалися тут, у цій квартирі, його реальної адреси я не знаю. Та навіть якщо знайду? Що далі? Я мушу його порадувати: на-но, Валентине, забирай назад свій подарунок. Так це має виглядати? Привіт із минулого? — дивується Наталя.
Батьки Наталі переживають за шлюб доньки. Батьки Андрія, навпаки, радіють: їхній син, як порядний чоловік, сам забезпечить житлом свою сім’ю, благородно заплющивши очі на минуле дружини.
— Я запропонувала взяти ці сто тисяч і купити ще одну квартиру в іпотеку, не чіпаючи мою? Андрій сказав, що це буде неправильно. Чим довше весь цей фарс триває, тим більше я впевнююся: розлучення неминуче. Нехай Андрій знайде дівчину з кришталево-чистим минулим та горбатиться на власну квартиру до пенсії. Я так не хочу, — закінчила свою розповідь Наталя.
