Що вона молила, що вона просила Василя, сина свого, женитися – без толку. Спочатку казав, що зарано, потім що ще встигне, а тепер каже, що немає підходящої.
– А де ж вона буде та підходяща? Га? Всі підходящі давно заміж вискочили та дітей пристарали! Тепер вже хай буде, яка йде!, – голосила Надія.
Знає вона, що чекає на Христоньчину Аліну, ой знає. Ще дітьми бавилися, думала, звичайно, що була б непогана невістка, дарма, що міська. Бачила, як Василь бігає в п’ятницю на зупинку аби дізнатися, що вона приїхала до баби. Бачила, як вона з дівчатами попереду хихоче, а Василь позаду очима з-під лоба дивиться і йде, мов на прив’язі. Бачила.
Але думала, що пройде. Все проходить, молодість просто пролітає, то й це дитяче кохання має пройти. Воно б і пройшло, якби та Аліна не приїжджала до баби «пережити депpесію» та не баламутила Василя своєю увагою.
Приїде та вже на порозі:
– Тітко Надіє, яке у вас повидло смачне, а молоко пахуче – в місті такого нема, – підлизується, – А Василь вдома, бо щось там вікно тріснуло чи би не замінив шибу?
А той вже летить, що не встигає Аліна окраєць з повидлом проковтнути, як він вже й зробив. А вона тоді каже:
– Мушу тобі віддячити, – і дає якісь дрібнички та хихоче, та вже йдуть і балакають та регочуть…
Тоді її Василь оживає, мріє і надіється… Вкотре надіється даремно, бо та вертихвістка після кожного невдалого роману отак приїде, наїсться її повидла з молоком і знову заміж вискакує. А Василь тоді чорніє та смурніє і все дивиться в вікно на її хату.
Як це матері витримати? Зараз поїхав орати, то ще не знає, що фіфа тут, то вона її сама перша привітає.
– Здоров була, Аліно. Знову?
– І вам того ж. Що знову?
– Знову прийшла мені Василя баламутити?
– Та що ви таке кажете? Ми ж друзі!
– Ти собі ту дружбу… Як маєш совість, то йому в очі скажеш, що ти його ніколи не полюбиш і він на тому заспокоїться. А як я побачу, що ти до нього зуби сушиш-я тобі кажу, моє терпіння скінчилося! Я онуків хочу!
Осінню тишу пронизувало світло зі старої хати і жіночу постать, що сиділа біля вікна. Десь далеко орав трактор, а Надія сердито дзвонила відрами на всю вулицю. Пес заліз до буди, бо знав, що в такому настрої газдині краще під ноги не лізти.