fbpx
Історії з життя
Приїхала в центр, вихователь провела у кімнату для творчості, там на мене чекали дітки. Зайшовши у приміщення не змогла більше ступити ні кроку. У візку сидів хлопчик років п’яти, від якого я не могла відвести очей. Настільки гарненький, милий, вилитий мій чоловік

У мене тихе і розмірене життя. Я давно в шлюбі, у нас троє дочок, старша вже підліток. Працюю вдома, я виготовляю ляльки ручної роботи і продаю через свій інтернет-магазин. Ляльки у мене дорогі і за ними черга, своє хобі я змогла перетворити в успішний бізнес.

Нещодавно мені зателефонувала подруга Настя, вона працює в івент-агентстві, то в костюмі принцеси скаче, то в костюмі клоуна собачок з кульок крутить.

Настя розповіла, що їх попросили виступити з розважальною програмою в дитячому реабілітаційному центрі для дітей з вадами, які залишилися без піклування батьків. І у неї запитали, чи є у неї знайомі, які можуть майстер класи для дітей провести, вона згадала про мене.

Проводити потрібно було безкоштовно, але я погодилася. Чому б не зробити добру справу, не все ж вимірюється грошима. Та й час на той момент у мене вільний був – я закінчила чергове замовлення.

Приїхала в центр, вихователь провела у кімнату для творчості, там на мене чекали дітки. Зайшовши у приміщення не змогла більше ступити ні кроку. У візку сидів хлопчик років п’яти, від якого я не могла відвести очей. Настільки гарненький, милий, вилитий мій чоловік – я просто закохалася в цю дитину.

Після цього тиждень не могла ні про що думати, крім цього хлопчика. Вирішила поговорити з чоловіком на рахунок усиновлення – чоловік казав, що я втратила здоровий глузд. Яке може бути усиновлення, та ще й  дитини з особливими потребами. Після цього ще два дні ми не розмовляли.

Я збиралася виходити з дому, чоловік запитав куди я:

— Я Ференца їду провідати.

— Кого?

— У того хлопчика прізвище Ференц, сказала я.

Чоловік тут же зібрався зі мною, сказав, що хай буде, подивиться на хлопчика раз для мене це так важливо. Я зраділа, як дитина, вірила, що його серце розтане.

Після відвідин центру чоловік поїхав і повернувся додому випивший, пив він ще два дні. Потім я почала вимагати пояснення, і він пояснив.

Виявляється у нього давно була дівчина з таким прізвищем, як у хлопчика. Зустрічалися і розійшлися. А коли я сказала прізвище хлопчика, то у нього щось клацнуло. Прізвище не таке вже й розповсюджене, вирішив подивитися на пацана – він і справді його копія. У той же день знайшов його матір, та зізналася, що мала від нього дитину, але через її проблеми відмовилася від неї.

Чоловік мене запевняв, що він тільки з нею був невірним мені і більше ніколи, божився, клявся, що це був єдиний раз – просив забрати хлопчика. Я подивилася на чоловіка і сказала:

– Ти думаєш, що якщо я його хотіла забрати тоді, то зараз щось змінилося? Тепер я ще більше хочу його забрати – це брат наших дочок.

Далі на нас чекало стільки труднощів, що я часом готова була здатися. Забрати хлопчика була не найбільша проблема, а ось пояснити дітям все – в рази складніше. А потім курси реабілітації, багато-багато боротьби, щоб мій хлопчик став на ніжки і пішов сам.

На чоловіка зібралося багато образи, зараз наші стосунки змінилися. Минуло вже 9 років. Ми немов почали спочатку, зараз коли я дивлюся на сина, який ганяє у футбол, катається на велику, а перед школою цілує мене і каже: «До вечора, мамулечко!» , то розумію, що все було зроблено на краще… навіть ця помилка чоловіка.

facebook