fbpx

Пише мені невідомий номер: «У вашої невістки вже є дитина, то яке біле плаття ви шукаєте?». Я й давай розпитувати. І все вияснила.

Чому іншим дістаються невістки-дівчата, а мій собі вибрав з дитиною? То мало підтоптаних аби на таких заглядалися? Мій син – красень, бізнесмен, але веде ось цю до вінця та ще й в білій сукні! Але й це не найгірше – оця дитина матиме частку в усьому, що я заробила!

Я в Італії вже тридцять років, була чи не першою, хто туди поїхав. Не могла пережити кризу 90-тих і отак поступово з завозу одягу з Польщі перейшла на догляд за старенькими. Я називаю себе компаньйонкою сеньйори, бо вона до мене ставиться, як до людини і добре всі ці роки платила.

Пробувала я й свого чоловіка залучити заробляти гроші, але ж то просто не та жилка – буде сидіти на державній роботі, бо там є привілеї… тьху..

Добре, що син пішов у мене та почав торгувати товарами з Європи. І отак поступово з одного магазину у нас тепер є шість у шести селах, люди хочуть добре їсти. а ми це все забезпечуємо.

Набрав він на роботу молоденьких продачинь і перебирав то одну, то іншу.

І ось в одному селі прийшла на роботу проситися Оксана. Гарна, нічого не скажу, навіть, загарна для Тарасика.

Той повівся. А вона ж все наперед продумала, отака хитруля.

Сказав мені син, що жениться та вислав фото нареченої. Ну, я втішилася, гарна і онуки будуть гарні. Вже готуюся їхати, та й питаю, що ж вона хоче в подарунок від свекрухи.

Але син каже:

– Мамо, купи там сукню білу для неї, я хочу аби то був від мене подарунок.

І на оцій сукні все й розкрилося.

Почала я шукати та вибирати і раджуся з кумою, що гарне, а що ні. І отак кума ще комусь розказала, як пише мені невідомий номер:

«У вашої невістки вже є дитина, то яке біле плаття ви шукаєте?».

Я й давай розпитувати. І все вияснила.

То далеке село, тому ми нікого там не знали, але та жінка, що писала, то була напарниця Оксани в магазині.

– Та вона вже й дитину має, років п’ять, дівчинка. А чоловік… Та як поїхав на заробітки, то й уже й не давався чути, різне казали, але когось там знайшов. А їй лиш папери прийшли. От і мусила вона на роботу піти, а яка робота в селі? У нас ні ферми, ні виробництва та й дитину надовго не лишиш. От і пішла в магазин. А там все добре порахувала – хто їй вигідний. І вже маєте весілля, – говорила мені по телефону та жінка.

Я то все слухаю і мені аж волосся дибки.

Отак, ти все життя копійку заробляєш важкою працею. А тут приходить на все готове, палець об палець, не вдаривши!

Я зрозуміла, що як скажу це синові по телефону, то він не повірить. Мусила тут все кидати та їхати в Україну.

Але вирішила зробити хитро. Сказала, що замовляю ресторан, щоб вони приїхали і на них чекає сюрприз, а сама то майбутньої свахи, мовляв, так і так, хочу аби всі ми разом зустрілися, тому збирайтеся і ви, та й дитину беріть – аби отак поговорити.

– Тільки Оксані нічого не кажуть, бо я хочу аби то був сюрприз.

Я їй і таксі найняла, нічого не пожаліла аби вивести її на чисту воду.

Отож сидимо ми втрьох, я, Тарасик і Оксана, щебечемо…

Аж бачу – в Оксани очі круглі стали, мов тарелі, бо побачила і доньку і батьків. А дитина до мами й біжить та мамакає.

Я дивлюся на сина промовисто…

А він…

Бере оте мале на руки…

– Алінко, яка ти гарна, – каже дитині Тарасик мій…

А до мене:

– Мамо, я тобі хотів сказати, але не знав, як ти відреагуєш. Добре, що так все сталося і ми можемо поговорити.

Тепер вже мені прийшлося грати кіна, що я дуже рада. як він аж так засліплений, то вже нічого не вдієш. А там… Життя довге, ще не таке кохання в попіл перетворювало. Я почекаю.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page