Катю, ну не плач, Катю. Ну нічого особливого ж не сталося.
Катя сиділа за столиком у кафе разом з подругами з нещасним виразом обличчя і сльозами, що іноді набігали на очі.
— Іро, ну як це не сталося?! — від подиву Катя навіть перестала плакати.
— Справді, Іро! Як це нічого не сталося? — накинулися на Іру решта подружок.
— Ти зрозумій, він же три місяці до мене залицявся, потім кілька місяців ми зустрічалися, а потім у нас все й трапилося. Як ти гадаєш, що я мала думати після цього?
Катя дивилася на Іру.
— Не знаю, що подумала ти, але я б думала, що ми – пара! І ось пишу я йому повідомлення ввечері, а він мені не відповідає. Ну гаразд. Але вранці підходить і каже, щоб я йому більше не писала і що в нього, взагалі-то, є дівчина з якою він живе вже 3,5 роки! І поки я приходжу до тями від цієї інформації, починає говорити мені всіляку нісенітницю. Знаєш, скільки нового я про себе дізналася? Знаєш?
— Не знаю. І знати не хочу, — заявила Іра. — Але ж у цьому є свої плюси. Ти знаєш, який він і будувати подальші стосунки з ним не будеш.
Катя знову схлипнула:
— Мені прикро. От. А ще я злюсь. Дуже злюсь. Знаєте, дівчатка, я зараз скажу щось недобре. Я хочу йому відплатити. Тільки не знаю як. Може ви мені щось запропонуєте?
— Теж мені проблема! — сказала Наталя. — Ти розкажи його дівчині, як все було і все.
— Ні, — вступила у розмову Марина. — З цією дівчиною спершу треба познайомитися, подружитися, прийти до неї на свято, зустріти його та розіграти подив і лише тоді розповісти, який він. А ще треба сказати їй, що навіть не знала, що він має дівчину. Ну якось так.
— Знаєш що? — Знову втрутилася у розмову Наталка. — Можна розмістити його номер телефону на ОЛХ і нехай йому телефонують.
— О! Можна й самій дзвонити з нового номера та мовчати, а потім кидати слухавку, – додала Марина.
— Та ти ж із ним разом працюєш, — згадала Наталка. — Розпусти про нього плітки.
— Гарна думка, — підтримала її Марина. — Або очорни перед начальством.
— Дівчатка! — перебила всіх Іра. — Ну ви зараз мені нарадите! Якщо вже говорити про відплату, то це «страва, яку готують із холодним розумом». А ти, Катю, зараз вся на емоціях. Заспокойся спершу. Може ти взагалі передумаєш щось робити. Та й взагалі, дівчатка, ви такий «дитячий садок» пропонуєте! Начебто він не зрозуміє, хто його дівчині розповів про його поведінку чи хто його на роботі підставив чи хто його номер на ОЛХ розмістив. Звісно, зрозуміє!
— Ну раз ти така розумна, то запропонуй сама що робити, — сказала Марина.
— А нічого не робити. Життя саме все розставить на свої місця. Тому, Катрусю, забудь про цей інцидент і насолоджуйся кожною миттю. До речі, у тебе потекла туш.
— Ой, — Катя підвелася, — піду попудрю носик.
Катя йша до жіночої кімнати і звернула увагу, що охоронець якось дивно на неї глянув.
«Щооо? Ну потекла туш. Буває. І навіщо так витріщатися? — Подумала Катя і зникла за дверима.
Вона підправляла макіяж і розглядала себе в дзеркалі: на неї дивилася молода дівчина, струнка, з карими очима та яскравим, рудим волоссям. Волосся, звичайно, фарбоване — просто такого яскравого природнього кольору не буває, але Каті цей відтінок дуже подобався, хоча подругам він був не до вподоби. Та хіба це важливо?
Катя посміхнулася і підморгнула дівчині у дзеркалі. А дівчина у дзеркалі посміхнулася і підморгнула їй у відповідь.
«А я дуже навіть нічого», — подумала Катя, вона відчинила двері і налетіла на охоронця.
— Ой, вибачте, — сказала дівчина.
— Це ви вибачте. Я просто хотів вам сказати, що ви дуже красива. Чесно! У вас незвичайний колір волосся. такий яскравий і сяючий, я бачив, що ви плакали. Не засмучуйтесь. Адже все завжди на краще!
— Спасибі! — Катя розчулилася. Таких простих, але теплих слів, сказаних так вчасно та ще й незнайомою людиною, їй досі чути не доводилося. Вона широко посміхнулася і попрямувала до подруг.
Вони ще трохи посиділи і розійшлися хто куди.
Катя йшла вулицею та посміхалася. Вона любила весь світ, дерева, квіти, вітер, місяць, всіх собак, які проходили повз і кішок, всіх голубів і навіть ворон. Та що вже казати, і всіх перехожих теж. І вона була точно впевнена, що все у її житті буде чудово. Ну тому що інакше не може й бути.
І якщо б хтось нагадав їй, що ще кілька годин тому вона хотіла помститися колишньому, то вона б точно сказала: «Помста? Яка помста? Ні, навіть не думала».
Maryna Аrkhipova.
Фото ілюстративне.
