fbpx

Раніше я не надавала значення штампу в паспорті. А даремно. Саме про це й моя історія

Раніше я не надавала значення штампу в паспорті. А даремно. Саме про це й моя історія.

Я продовжувала сімейний бізнес моїх батьків, була власницею кав’ярні. Якось до нас завітав симпатичний хлопець, який не спускав з мене з очей. Так як було багато відвідувачів, я взялася допомагати нашій офіціантці їх обслуговувати й підійшла до столика, де сидів із друзями незнайомець. Коли він удруге й утретє став заходити, ми познайомилися. Він відрекомендувався будівельником, виконробом, що зараз у відрядженні. Ми почали зустрічатися, а потім і жити разом у моїй квартирі.

Ми з Віктором були дуже щасливі, обоє багато працювали, Вітя по декілька місяців у відрядженнях, мріяв про власну будівельну кампанію, про узаконення стосунків ми навіть не замислювалися. Я безмежно кохала його й довіряла йому. Адже багато родин так живуть. А ще зв’язувала нас люба донечка Аліна, що зростала такою розумницею, такою талановитою, успішною.

Як швидко пролетіли роки. Аліна вже закінчувала перший курс факультету іноземних мов. На її вісімнадцятиріччя я готувалася зробити коштовний подарунок. А що краще за золоті прикраси? Тож я пішла у ювелірний. Знала б я який подарунок приготує мені моя доня.

Тільки-но продавчиня стала показувати мені сережки, як за спиною я почула знайомий голос. То моя Алінка з якимось парубком зупинилися біля вітрини з обручками.

– Доню, ти що тут робиш? Чому не на парах? Хто цей хлопець?

– Мамо, тепер ти вже все знатимеш. Це Андрій – мій наречений. А коли приїде тато? Бо Андрій хоче прийти просити моєї руки.

– А не зарано тобі заміж? А навчання?

– А навчання одруженню не завада, й навпаки, одруження навчанню аж ніяк не заважатиме. Я ж також ще навчаюсь на четвертому курсі, – бадьоро відповів Андрій.

Стала я готуватись до ближчого знайомства з майбутнім зятем. Приїхав чоловік. Аліна встигла нам розповісти, що Андріїв тато, також виконроб, зараз у відрядженні, а то приїхали б разом із мамою знайомитися з майбутніми сватами. А живуть вони в районному місті сусідньої області.

Коли святковий стіл було накрито, ми чекали дзвінка у двері. Доленосного дзвінка, але ми цього ще не знали. І ось він пролунав. «Я відчиню», – сказав Віктор. І тут ми почули здивований голос Андрія: «Тато?! А що ти тут робиш»? Ми з Аліною вийшли в коридор. Андрій продовжував: «Аліно, що відбувається? Що тут робить мій тато»? «Твій»? – донька ще надіялася, що це не дуже вдалий жарт. Але все було аж надто серйозно.

Віктор жив на дві родини: зі мною в цивільному шлюбі та з Лідою, законною дружиною. Звідси й тривалі «відрядження». Я не хотіла його більше бачити, Ліда також указала на двері. Та найбільше жаль було Аліну й Андрія.

Коли емоції трохи вляглися, Віктор зібрав усіх разом, щоб розповісти нам родинну таємницю:

– Я дуже кохав Ліду. Вона не зразу відповіла мені взаємністю. Але все ж ми готувалися до весілля. Коло Ліди завжди були залицяльники, і вона захопилася одним із них. Ми вже готові були через нього скасувати весілля, але він раптом зник, правильніше втік. Ліда від образи й розчарування місця собі не знаходила і мене бачити не хотіла. Але я переконав її, що любитиму, незважаючи ні на що, ніколи не дорікатиму. Та коли народився Андрійко, як дві краплі води, схожий на рідного батька, мені щоразу ставало все важче й важче на душі. Полегшало, коли зустрів іншу, був щасливий, коли народилася моя дочка. Ліда здогадувалася, що я кохаю іншу, але не казала мені й слова.

Я простила Віктору, що за всі ці роки не виявив мені правди. Ліда подала на розлучення, а наших дітей ми одружили.

You cannot copy content of this page