fbpx
Історії з життя
Ранок, субота, хотілося трохи відпочити і розслабитися. Я пішла до вітальні, зручно влаштувалася на дивані і включила телевізор. Не минуло й 5 хвилин, як прибігла Елла. Забрала в мене пульт і включила свої мультики. – Елло, я ж дивлюся кіно. – Це мій телевізор, мій диван і моя квартира. Я буду дивитися мультики.

Мені 25 років. Я ще не була одружена. Та й дітей своїх у мене немає. Я не так давно закінчила навчання. Потім захоплено осягала свою нову професію. У мене і романів то майже не було. А тут він – Костянтин. Всі карти мені сплутав.

Закохалася в нього по самі вуха. Причому з першого погляду. Познайомилися в нашій фірмі. Він тільки отримав підвищення і перейшов в наш філіал. Весь такий успішний, сильний, класний. Видно було, що я йому подобаюся. Знайшли один одного дві самотності. Вже на третій день знайомства він запросив мене на побачення. Я погодилася відразу ж. Почувалася щасливою. Але і поспішати не хотіла.

Через місяць наших стосунків Костя запропонував мені з’їхатися. Я вже тоді знала, що у нього є маленька донька. Їй 4 роки, звати Елла. Ми вже кілька разів бачилися. Начебто мила дівчинка. Маму змило якоюсь хвилею кохання, і вона поїхала в Туреччину з новим чоловіком на ПМЖ. Доньку залишила на піклування батька. Хоча Костя сам був тільки радий цьому.

Я не була впевнена на рахунок переїзду. Мені здавалося, що Костя квапить події. Але все ж вирішила спробувати.

Раніше з дітками я спілкувалася тільки в дитячому саду, ще коли сама була маленькою. У мене немає ні племінників, ні подруг з маленькими дітьми. Я не знала, що від мене потрібно. В якості нової аля дружини Костика і аля мами для Елли. Я вирішила, що само собою якось влаштується. Потрібно тільки почати. Якось же він виховував дитину сам?

Так ось, переїхала я до них в п’ятницю ввечері. Костя просто приїхав до мене, допоміг зібрати речі. І ми разом поїхали до нього. Свою квартиру я поки не планувала здавати. Не знала, вийде у нас чи ні.

Коли ми увійшли в квартиру, до нас вибігла Елла. А слідом і няня. Вона сказала, що погодувала дитину. І що скоро вона буде лягати спати.

– Як це зручно!

Тоді подумала я. Няня – це просто чудо. Але це було тільки спочатку. У 8 вечора Анжела (няня) пішла додому. А ми залишилися всі разом.

У мене трохи боліла голова. Від думок, від суєти, від роботи. Кінець тижня все-таки. Хотілося хоча б пів годинки полежати і відпочити. Але Елла не вгамовувалася. Вона голосно сміялася, поки Костя її купав. Потім бігала по всій квартирі, хоча у неї була своя кімната. Я звикла в п’ятницю лягати раніше. Але виявилося, що в цьому домі всі лягають спати лише тоді, коли засинає Елла. А сьогодні вона, мабуть, була така енергійна через мій переїзд, що зовсім забула про сон. Вечір був нескінченним. Я спала всю ніч, як то кажуть, без задніх ніг.

Ще не було восьмої ранку, коли під ковдру до нас залізла Елла і запитала:

– А що у нас сьогодні на сніданок?

Костя понуро перекинувся на бік і попросив:

– Маленька, зваргань нам що-небудь, будь ласка.

– А що няня сьогодні не прийде?

– Ні, вона сидить з Еллою тільки тоді, коли я не встигаю забрати її з садка. А вчора у нас був аврал, ти ж сама знаєш.

Не знаю, чому я вирішила, що вранці прийде няня і буде займатися з донькою Кості. Але тепер в ролі цієї няні виявилася я. Знову ж з незрозумілої мені причини. Чи не простіше було б, якби він сам приготував доньці сніданок, адже він це робить щодня?

Ми лягли спати за північ. Прокинулися рано. Я дуже хотіла спати. Але вже точно не готувати сніданок. Тим більше, що сама я його пропускаю. Їм зазвичай години через три після того, як я прокинусь. І готую я так собі, якщо чесно. В основному салатики, омлетики і рагу з овочів. Ну да нехай.

Я пішла на кухню і зрозуміла, що холодильник майже порожній.

– Елло, а що ти зазвичай їси на сніданок?

– Млинці, бутерброди, чай або молоко з печивом.

– А давай сьогодні ти будеш їсти кашку?

– Ніііііііі!

У мене була вівсянка, яку я забрала з дому. Смачний і корисний сніданок. Я подумала, що дівчинці повинно сподобатися. Тим більше, що їй потрібно правильно харчуватися. Вона і так пампушка. Яке молоко з печивом на сніданок? Але наполягати не стала.

Знайшла яйця, вирішила приготувати омлет з сиром. Це я вмію. Знайшла залишки шинки, посмажила, зробила смачний омлет. Покликала Костю і Еллу снідати. Вона відмовилася. Довелося налити їй молоко і дати булочку не першої свіжості.

Через кілька годин, Костя кудись зібрався.

– Ти далеко?

– Так, Вадик подзвонив. Потрібно йому з машиною допомогти. Скоро повернусь.

– А Еллу ти з собою візьмеш?

– Ні звичайно. Що їй в гаражі робити?

– Але я теж не знаю, що з нею робити. Може, ти хоч нас спочатку познайомиш ближче, а потім вже будеш залишати разом? Ми навіть про сніданок не змогли домовитися.

– Маленька, я в тебе вірю. У тебе все вийде. Я скоро повернусь.

І він пішов. А я залишилася з його донькою. Якось мене дуже спантеличила ця ситуація. Я була записана на третю на манікюр. Потім планувала піти до подруги Жені, щоб пофарбувати волосся, як зазвичай. Костя знав про мої плани. Я йому ще вчора сказала. Я була впевнена, що він повернеться до третьої.

Ранок, субота, хотілося трохи відпочити і розслабитися. Я пішла до вітальні, зручно влаштувалася на дивані і включила телевізор. Не минуло й 5 хвилин, як прибігла Елла. Забрала в мене пульт і включила свої мультики.

– Елло, я ж дивлюся кіно.

– Це мій телевізор, мій диван і моя квартира. Я буду дивитися мультики.

Було неприємно. Але не сперечатися ж мені з 4-річною дитиною через телевізор? Я вирішила прийняти ванну. Включила воду, щоб набиралася, зробила собі пінку, налила аромок. Все, як я люблю. Коли ванна вже майже набралася, прибігла Елла:

– Я хочу купатися. Це ти мені ванну набираєш?

– Ні, я собі набираю. Ти мультики дивишся.

– Більше не хочу мультики. Хочу купатися.

Тут я вже не хотіла поступатися малій.

– Я купуюсь, а потім ти купуєшся. По черзі.

І пішла в ванну. Закрилася. Роздяглася. Залізла. Тільки розслабилася, як вимкнулося світло. А потім пролунав сміх Елли.

– Увімкни світло!

– Не включу!

Довелося вилізти і включити світло. Так повторилося разів п’ять. Я зрозуміла, що поніжитися у ванній мені не вдасться. Сполоснулася, одяглася і вийшла:

– Ти будеш купатися? Тобі ванну набрати?

– Нііі, я не хочу. Я дивлюся мультики!

“Спокій тільки спокій!” – повторювала я собі ще хвилин 10. Я пішла в нашу спальню і вирішила обрізати кутикулу, щоб потім менше витрачати часу на нігті. Я так завжди роблю. Не люблю, коли мені чужими інструментами роблять манікюр. Люблю це сама робити. А у Наталі вже просто гель-лак, малюнки і все таке.

Ручки злегка розпарила. Взяла ножиці. Тут залітає Елла.

– Я хочу гуляти, пішли на вулицю!

– Елло, я зараз зайнята. І тато нам не дозволяв йти на вулицю.

– Я йому подзвоню, дай телефон.

Я дала їй телефон. Вона зателефонувала татові. Сказала, що хоче гуляти. Що на вулиці сонечко. І її подружка вже у дворі гуляє з мамою. Потім віддала слухавку мені.

– Лізонько, будь ласка, погуляй з Еллою годинку на вулиці. Я скоро повернусь.

– Я не впевнена, що це хороша ідея. Елла мене не слухається.

– Вона буде слухатися. Вона пообіцяла.

– Ти до третьої повернешся?

– Так, постараюся.

– Ні, Костя, не постараюся, а повернешся.

– Добре.

І ми почали збиратися на вулицю. Виявилося, що у Елли майже немає чистих речей. Дещо знайшли, зібралися. Пішли гуляти.

На вулиці вона поводилась добре. Але в основному завдяки мамі її подружки. Вона за ними стежила. А я просто ходила хвостом. Матуся на мене дивно поглядала, але нічого не запитала. Напевно, вирішила, що я чергова няня. І добре.

На вулиці було і справді добре. Вже відчувалася весна в повітрі. Правда, хотілося посидіти десь в кафе з чашкою кави, а не бігати між гойдалками і пісочницею.

Коли повернулися додому, було вже близько першої години дня. По дорозі зайшли в магазин, Елла набігалася і зголодніла. Я пішла на кухню. Зварила спіральки з сиром. Відварила сардельки. Зробила салат з овочів. Вирішила пообідати разом з нею. Точніше в моєму випадку це був сніданок.

Як все було готово, покликала Еллу за стіл:

– Це макарони? Але я хотіла гречку!

– Ти в магазині сама ці макарони вибрала, забула?

– Але тепер я хочу гречку! Звари!

– Не звари, а звари, будь ласка. І ні, я приготувала макарони, сідай і їж.

– Не буду!

– Тоді ходи голодна.

Вона втекла з кухні з незадоволеним обличчям. Я спокійно поїла. Помила за собою тарілки. Її тарілку залишила на столі. Але вона в підсумку все одно так і не доторкнулася до їжі.

Було вже трохи по другій. Я вже почала фарбуватися. Була впевнена, що ось-ось прийде Костя. А в половині набрала його сама:

– Любий ти де? Мені час йти? Еллу можна залишити одну?

– Ні звичайно. Почекай. Я вже скоро буду. Через кілька годин. Вибач, у мене руки по лікоть в мазуті. Я не думав, що так довго буде.

– Костю, у мене запис на третю годину. Я тобі казала. Дай мені номер няні. Я їй зателефоную, щоб вона посиділа з Еллою, поки я піду.

– Няня у вихідні до нас не приходить. У неї у самої двоє дітей.

– А з ким сидить Елла, коли ти в гаражі?

– Зазвичай з моєю мамою. Але я вас ще не познайомив. Буде дивно, якщо ти сама її до неї спровадиш.

– Тоді терміново приїжджай додому. Будь ласка.

– Кицю, перенеси манікюр на завтра. Я ніяк не можу. Можете поки разом прибирання затіяти або там речі випрати. Чим, дівчатка, ви зазвичай розважаєтеся?

І він поклав слухавку. Як так? Подив, образа, обурення. Я на таке не підписувалася. Тільки переїхала і він відразу ж скинув на мене дитину. А що буде далі? Він буде жити своїм життям, а повинна стати її нянею на постійній основі? У мого майстра записатися можна тільки за два тижні, не раніше. Як я можу перенести?

Я розуміла, що зробила велику помилку. Перш ніж переїжджати до Кості, потрібно було обговорити те, яким ми обоє бачимо наше життя разом. Ми цього не зробили. І тепер я зрозуміла, яким він бачить наше життя разом. І як він думає, я буду все встигати? І чому я повинна все встигати? Я їй не мама. До того ж дівчинка мене терпіти не може.

Я вчора так і не встигла розібрати всі свої валізи. Зараз мене це навіть порадувало. Я зібрала речі, що залишилися знову в сумки і віднесла їх у коридор. Сама одяглася і почала чекати на Костю.

Коли він повернувся, було вже біля дев’ятої. Картинка його не сильно втішила. Вибігла незадоволена Елла. Почала скаржитися, що я не давала їй їсти. Що відмовилася варити гречку. Що я погана няня. Що мене треба Вигнати.

Я ж в цей час вже викликала таксі. Прийшла смс від оператора, що машина буде через 7 хвилин. Я стала одягатися, щоб витягнути свої валізи до під’їзду і почекати водія на вулиці.

– Ти куди?

– Додому.

– Але чому?

– Тому що я не таким бачила наше життя разом. Я не наймалася бути безкоштовною нянею твоєї доньки. Ти мене в перший же день покинув. Я не пішла на манікюр. Не пофарбувала волосся. Я не збираюся відмовлятися від свого звичного життя в той час, як ти займаєшся своїми звичними справами. Я переїжджала до тебе, але не говорила, що буду мамою твоєї доньки. Можливо, все могло вийти інакше, але ти думаєш лише про себе. Тому вийшло все ось так.

– А мені здається, що думаю про себе не тільки я!

Він мені навіть сумки не допоміг в ліфт поставити. Коли я приїхала додому, то відчула себе найщасливішою людиною на землі. Моя квартира, моя ліжечко, мій телевізор, мої улюблені штори. І порожня голова, без емоцій, без закоханості, без усього зайвого. Як рукою все зняло.

Не здивуюся, якщо через цю демо-версію матері у мене будуть проблеми на роботі. Адже працюю я разом з Костею. Але я краще поміняю роботу, ніж стану нянею і служницею в одній особі.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page