З чоловіком знайомі 6 років, вже 2 роки у шлюбі, донечці 1,5 роки. Чотири роки тому не стало свекрухи. Чоловік її дуже любив, зідзвонювалися по 100 разів на день. Стосунки вони були просто чудовими. Вона сама його виховувала. Мій чоловік їй у всьому допомагав. У мене з нею теж були чудові стосунки, вона мене дуже любила. Має рідну сестру, що також брала участь у вихованні чоловіка. Але сам він мені казав, що вона людина важка, раніше спілкувалися вони мало: телефонували один раз на місяць, а іноді зустрічалися у його мами в гостях.
При першому знайомстві зі мною вона дала зрозуміти, що я їй взагалі не сподобалася. Намагалася мене весь час підколоти, натякнути мені, що я ніби чоловікові не пара. Свекруха всю ситуацію намагалася згладити, та й чоловік так дав зрозуміти мені, щоби сильно не звертала уваги, словом – не залишили мене на самоті відповідати на її балаканину.
Потім раптово не стало свекрухи, і чоловіка як підмінили. Він буквально щодня дзвонить тітоньці (дітей у неї немає). Весь час боїться її образити, обманює її, що, наприклад, ми катаємось на машині, а насправді їдемо до моїх батьків. Я його прямо запитувала, чому він так дивно тепер поводиться: обманює, либениться перед нею. Він мені відповідає, що інакше вона образиться. Вона тепер постійно поводиться по-свинськи по відношенню до мене, публічно за його рідні принижує: то в мене коріння волосся не пофарбоване, то чоботи не шкіряні.
А коли я носила донечку під серцем, на 8 місяці, вона взагалі сказала: “Не хочу бути як ти. Диви як розплилася”. Я тоді ледь зі стільця не гепнулася. А чоловік мовчить, бо не хоче конфліктів (дослівно). У нього нещодавно був день народження, от тітонька під час святкування встигла відзначитися: почала розповідати, що на нашому весіллі посадили їхнього родича з якимось випивакою. А це, між іншим, мій рідний дядько був. Чути такі слова було дуже неприємно. Вона чудово знала, що це мій дядько, тому що на весіллі було лише 30 людей. Чоловік знову змовчав.
Доньку нашу могли місяцями не бачити, коли немовлям була, а як підросла, то почали навідуватися постійно і намагатися мене вчити, хоча сама не має дітей. Увечері дзвонить чоловікові, просить забрати її із перукарні та відвезти додому. Перукарня біля її будинку, 5 хвилинах їзди. Я вже просто не витримала, виказала все, але він поїхав. Вона знала, що ми посварилися, але їй було байдуже! Він готовий кинути нас із донькою, посваритися зі мною, але аби їй догодити.
Після свекрухи залишилася нова шуба (з биркою), дорога. Чоловік продав її дорогій тітоньці просто за копійки, практично безкоштовно віддав, хоча нам дуже потрібні гроші, і вона теж про це знає. Дуже непрості часи зараз, кожна копійка на рахунку.
І це лише мала частина того, що відбувається. Думала, раз не стало мами, то йому треба когось рідного поруч (тітка якраз підвернулась у потрібний час).
Ми його сім’я, але він ладен радше посваритися зі мною, але зробити так, як вона хоче. Я втомилася вже висварюватися і з ним, і з нею. Я писала їй, щоби не лізла до нас. Вона одразу подзвонила чоловікові, скаржилася на мене. Він став абсолютно байдужим до моїх сліз. Він навіть не підійде, щоб заспокоїти. Його наче підмінили. Розлучатись? Може вона цього й прагне? Як бути?