Раїса Гнатівна дуже любила давати характеристики й поради наліво й направо всім, кого лише зустрічала, і це вона називала «рубати правду-матінку в очі», поки й до неї та «правда» через роки бумерангом не повернулася. Але чи зрозуміла 50-річна жінка, чим, як і перед ким завинила необдуманим словом?
Рая працювала в школі вчителькою світової літератури. В молодості була надзвичайно впевнена в собі, успішна й вродлива, була заміжня за бізнесменом, мала двох гарних синів-спортсменів. На роботі її поважали, правильніше сказати б, побоювалися через гостре словечко, що не одному в колективі вкололо сердечко.
– Ти не ображайся, Володю, – говорила Рая молодому вчителю, – бо я така пряма, як двері. Чого ти не женишся? Що – дівчат боїшся чи хочеш до пенсії холостякувати?
– Я в пошуку, Раїсо Гнатівно, а вам вже кортить на весіллі погуляти? – намагався віджартуватися фізик.
– Кортить, але ж ти не запросиш, бо твоєї зарплати на пишне весілля не вистачає, – продовжувала різати правду в очі Рая, – то краще шукай собі негарну, але багату наречену.
Заступниця директора побоювалась, що Раїса Гнатівна може і в класі когось із учнів необережним словом ненароком образити, але з усіх відвідин уроків вона приходила задоволена. Та я запідозрюю, що діти просто остерігались потрапити в немилість вчительки, щоб до них не прилипало прізвиськом якесь слово, що його з підвищеною інтонацією вона наголошувала замість імені.
– Наш містер Безвідповідальність на сьогодні виконав домашнє завдання? – Раїса Гнатівна ніби свердлила поглядом Іванка, а після чіткої відповіді реабілітовувала хлопця, звільняючи від прізвиська.
– Який молодець сьогодні Іван Павленко. Ставлю найвищий бал тобі, давай щоденник.
– А мадмуазель Неуважність виправила вже помилки в творі?
І через хвилинку вже хвалить ученицю.
– Чудово, Галинко, ставлю тобі «10».
Словом, від батьків і дітей нарікань не було ніколи.
А ось бешкетник Дмитрик Омельчук до випускного так і залишився Робін Гудом.
Відпрацювавши 25 років в освіті, Рая вирішила піти на пільгову пенсію за вислугу років, мовляв, живуть з чоловіком і дітьми в достатку, то краще час собі та сім’ї присвятити, а ще весілля синові організувати.
Щоправда, злі язики допускали, що Раїсі потрібен був контроль за благовірним, якого аж надто часто помічали в компанії білявої дами. Рая й сама інколи проговорювалася своїм колишнім колежанками, що між нею й чоловіком пробігла чорна кішка: став до неї холодний і неуважний, забуває про річниці й круглі дати, допізна затримується, нібито в справах.
Жінки її заспокоювали, навіть співчували, а позаочі між собою не раз обмовляли, згадавши, як вона кожну повчала, «та покинь ти свого дон жуана, навіщо йому стільки прощаєш, що – взагалі краплі гордості не маєш?», або «який би не був характер чоловіка – маєш терпіти такого гобсека, коли вдома достаток», або «він тебе кине, глянь у дзеркало – на кого ти перетворилась». А своїй старшій на десять років колезі взагалі таке видала, що хоч стій, хоч падай: «Ольго Іванівно, дорогенька, то ви все життя сама, а на старість зібралися за нього заміж?! А нічого, що вам 55 сповнилося, а йому лише сорок вісім? Та років через п’ять він вас все одно кине».
Хоч Рая стала частіше в перукарнях бувати, змінювати зачіски, модно вдягатися, догоджати чоловікові, стежити за ним таємно, всі її старання були намарне. Після весілля другого сина чоловік її покинув задля молодшої на десять років білявки. Більше того, виявилось, що в нього з нею вже й донька підростає. Тож залишилася наша Рая сама в гарному будинку, але з мізерною пенсією.
Та жінка не хотіла здаватися: красива, доглянута, 50-річна дама зайнялася пошуками роботи. Отоді їй бумерангом і стало прилітати: «Пані, та подивіться у паспорт, ви на що сподіваєтесь, яка робота у вашому віці, глядіть онуків, то діти вам і вдячні будуть, ще й гроші платитимуть». Хоч з роботою не щастило, зате Рая познайомилася з дуже приємним мужчиною, 42-річним вдівцем. Та коли дізналася, скільки йому років, засмутилася. Він помітив, а вона чесно призналася, що їй 50. Він не повірив, потім сказав, що йому байдуже, вона виглядає значно молодша, а його життя вже зістарило, поки лікував хвору дружину, потім дочку видавав заміж.
Раїса зібрала синів з невістками на сімейну раду, щоб повідомити приємну новину: «Ваша мама виходить заміж. Наступної неділі приходьте знайомитись із моїм майбутнім чоловіком». І почула у відповідь від старшого: «Ти що, ма? Та ти вже не в тому віці. Який чоловік? Тобі що самій погано, що нахлібника якогось привести закортіло?». Молодший підтримав: «Мамо, не ти, а йому хата наша потрібна. То ми з братом із дружинами на квартирах, в брата дитина, в мене скоро народиться також, а ти з ним в будинку. А не хочеш нам із внуками допомагати?»
Раїса Гнатівна після тої розмови три дні не виходила з хати. Вже сусіди стривожилися: що з Гнатівною сталося? Якось відважилися подзвонити в двері. Рая вийшла з лицем, ніби зім’ятим, і опухлими очима. Де й ділася давня врода й впевненість в собі. Сусідкам все розповіла: і про розмову з дітьми, і про дзвінки її нареченого. Це слово вона вимовила з гіркою іронією. «А що ви йому сказали, Гнатівно? Не відповідали? Ото мали розум. Ану вмийтеся гарненько й не падайте духом. І зателефонуйте йому. Заваріть нам кави, а ми через півгодини повернемось з тортом. Так що чекайте».
Що було далі – не знаю. Так хочеться вірити в щасливе продовження стосунків уже немолодої пари, адже жінка від своїх помилок уже, мабуть, прозріла, а чоловік, що був вірний своїй недужій дружині, також заслуговує на щастя, адже життя триває.
Фото Олександри К.
