З Олексієм у шлюбі ми прожили майже 6 років. За цей час у нас з’явилися двоє дітей. Ми встигли узяти квартиру в кредит і завести величезного кудлатого пса.
Я вискочила заміж одразу після школи. Олексій був старшим на десять років, а я закохана, наївна і дуже горда тим, що першою із дівчат пішла під вінець. Однак, коли уся оця сімейна рутина накрила мене із головою мені здавалося, що я поспішила із сімейним життям.
Дивилася на подруг, які насолоджувалися життям на їхні фото із вечірок, подорожей, чи туристичних походів і мало не плакала. А я сиділа з дітьми та зустрічала чоловіка з роботи. Тоді я вважала, що живу одноманітно та передбачувано.
Скажу вам одразу, що у мене жодних нарікань на чоловіка не було: Олексій просто любив нас з дітьми, намагався забезпечити нам гідне життя, при кожній нагоді допомагав мені по дому і дітьми. Але мені було мало цього, хотілося феєрверків та різноманітності, а отримувала сірі будні.
Дочекавшись, коли діти підростуть, я відразу пішла працювати. Саме тоді я і отримала повною мірою життя, про яке так мріяла. Біля мене крутилося безліч молодих хлопців, увага яких мені дуже лестила.
Саме тоді я й відповіла на залицяння колеги. Ми кохали одне одного, а тому, я поринула у почуття і відносини із головою. Звісно, затримувалась після роботи, часом навіть не ночувала вдома. Життя стало нарешті насиченим і захоплюючим. Здавалося, що кожен день це свято.
Коханий буквально на руках мене носив, балував подарунками та компліментами. Вихідні ми проводили за кордоном. На відміну від Олексія, Мирослав був таким непередбачуваним. Мені з ним було дуже цікаво.
І ось, мій коханий зробив мені пропозицію. Він все зробив так романтично: привів мене у простору квартиру в новобудові, подарував мені ключі і сказав, що віднині я господиня того дому і його душі.
Звісно, я одразу погодилась. Коли ж зателефонувала мамі сказати, що виходжу заміж вона таке мені говорити почала. Я навіть переповідати не буду, але вона була проти категорично. Замість того, аби порадіти за мене, сказала, що я не маю права так робити і руйнувати свою сім’ю. Особливо їй не сподобалось те, що Мирослав хоче. аби ми жили тільки удвох. Бачте, якщо я так зроблю, то й не донька їй більше.
Я тишком зібрала речі коли вдома нікого не було і пішла у нове життя. Зі мною навіть колеги на роботі спілкуватись не дуже хочуть, але я ось що скажу – я щаслива.
Ми з Мирославом одне ціле. У мене нарешті те життя, про яке я мріяла. Дітей я бачу раз на тиждень і у них усе в порядку.
А мама? Мені її шкода. Вона сама усе життя прожила із татом, терпіла його вибрики і хотіла мені тієї ж долі.
А я вважаю, що життя одне. Я проживу його так, як обрала сама і буду щаслива, хай, навіть мама рідна зі мною не спілкуватиметься до віку.
Ну хіба ж я не права?
25,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
