Рік тому о мене в квартиру переїхала братова. Мого брата не стало, а його дружина дуже важко переживала той період. Оскільки я теж сама живу, то й запросила її до себе в столицю. Я тоді її запевнила, що й з дитиною допомагатиму і відпущу її на роботу.
От тільки хто ж знав, що так усе складеться.
Юрко, брат мій покійний, одружився із Танею за рік до того, як його не стало. До того, вони собі удвох жили у нашому селі. а вже коли на світ син з’явився їхній, вирішили, що буде правильно узаконити свої стосунки.
Брата мого не стало раптово. Таня дуже важко переживала цей період.
Та ще й без засобів до існування вона залишилась, адже у родині заробляв тільки Юра.
Я довго думати не стала – запросила її до себе. Ну а що? квартира у мене трикімнатна. Ми самі тут із донькою. Місце для ще двох родичів точно знайдеться. та й район у мене якраз для мами із дитям – парк поруч із дитячими площадками.
Ми з Танею тоді говорили про те, що я їй із малим допомагатиму а вона на роботу вийде. їй потрібно було змінити обстановку, розвіятись, бо замкнулась у собі після того, як Юри не стало.
Максимко – мій маленький племінничок, приїхав до нас якраз на свій перший день народження. Юрко завжди із гордістю говорив, що у нього справжній чоловік росте – характер сталевий. Я сміялась, ну хто із батьків не нахвалює своє дитя? Яка сталь у немовляти?
Але на мене очікувало величезне відкриття. Максим і справді був дитиною із дуже важкою вдачею. Буквально, доки не отримає бажане із місця не зрушить. Йому два, але ось ця впертість у ньому така, що ми удвох дорослі ніяк не можемо її перебороти.
У нашій квартирі тихо буває лиш тоді, як малий спить, або як їсть. У інший час у нас гучно, гучно настільки, що сусіди жалітись почали.
І все б нічого, але нещодавно моя тринадцятирічна донька заявила, що йде жити до бабусі – мами мого колишнього чоловіка. Я була щиро здивована, адже у нас із нею прекрасні віднеосини. ніяких розбіжностей чи гострих кутів. У чому ж справа?
Виявилось, моя дитина просто виморилась від Максимка. Вона хоче тиші і спокою, заявила, що ніколи сма мамою не стане, бо вже побачила що то таке.
Донька настроєна рішуче, я бачу що їй і справді дуже важко, вона часто плакати почала. Але я не знаю. як зарадити.
Таня тільки на роботу пішла, ми із нею підлаштували наші зміни так, щоби із Максимком постійно хтось був. А тут таке.
Я розумію, що Максимко виросте і все буде добре, що цей період пройде. А що із донькою моєю робити. Вона вже речі зібрала. Свекруха колишня їй кімнату звільняє.
І Тані на двері не вкажу, але й доньці моїй дуже важко.
Як бути?
Ірина К.
24,07,2023,Головна картинка ілюстративна.
